Роверандом | Страница 26 | Онлайн-библиотека


Выбрать главу

— А я — вашого, — сказав Джайлз, — тож нехай буде, як є.

— Як вам завгодно, — погодився Хризофілакс, знов облизуючи губи й удавши, ніби заплющує очі.

Він мав підступне (як і всі дракони) серце, проте не вельми сміливе (і це також не рідкість). Він любив їсти те, з чим не доводилося боротись; одначе після гарного тривалого сну до нього повернувся апетит. Парафіяльний священик із Овклі був жилавим, і минуло вже багато років, відколи дракон востаннє куштував великого товстого чоловіка. Тому він вирішив з'їсти цю легку здобич і тепер лише вичікував, коли старого дурня можна буде захопити зненацька.

Та старий дурень був не таким дурним, як виглядав, і не зводив із дракона очей, навіть роблячи спроби сісти верхи. Кобила, втім, мала інші наміри; вона хвицалась і відскакувала вбік при кожній Джайлзовій спробі ії осідлати. Драконові урвався терпець, і він приготувався до стрибка.

— Вибачте, — мовив він. — Ви бува не впустили чогось?

Старенька хитрість, але вона спрацювала. Джайлз таки справді дещо впустив. Упавши, він упустив Каудімордакса (або, по-простому. Хвостогриза), й меч так і лежав собі край дороги. Фермер нахилився, щоби підняти його. І тоді дракон стрибнув. Але виявився не таким швидким, як Хвостогриз. Щойно меч опинився в Джайлзовій руці, як сам блискавично кинувся вперед, просто драконові в очі.

— Агов! — сказав дракон, різко спинившись. — Що це у вас?

— Та лише собі Хвостогриз, якого подарував мені Король, — відповів Джайлз.

— Помилочка, — мовив дракон. — Перепрошую.

Він ліг і простягся долі, а Фермер Джайлз почувся значно спокійніше, ніж до того.

— Думаю, ви повелися зі мною несправедливо, — поскаржився дракон.

— Як це? — запитав Джайлз. — І навіщо це мені?

— Ви приховали ваше шановане ймення й удали, ніби наша зустріч випадкова. Проте насправді ви, безперечно, лицар, і то високого походження. Колись, сер, у таких ситуаціях лицарі мали звичай кидати виклик — після належного обміну титулами та вірчими грамотами.

— Може, так було, а може, є й донині. — сказав Джайлз, неабияк запишавшись власною персоною (чоловікові, перед котрим плазував такий величезний і родовитий дракон, можна пробачити певну піднесеність почуттів). — Ти помилився, і не раз, старий хробе. Я не є лицарем. Я Фермер Еґідіус із Гема, це таки я; і я дуже не люблю порушників. До цієї пори я стріляв із мушкетона у велетнів і через менші збитки, ніж ті, які накоїв ти. І то також без виклику.

Дракон занепокоївся. «Чорти би забрали того брехливого велетня! — подумав він. — Мене жахливо обдурили. І що ж я тепер, до лиха, маю робити зі сміливим фермером і таким яскравим та зухвалим мечем?» Він не міг пригадати жодної схожої ситуації.

— Мене звати Хризофілакс, — мовив потому, — Хризофілакс Багатій. Чим можу прислужитися вашій честі? — додав, намагаючись здобутися на Джайлзову ласку й уникнути сутички, а тим часом не зводячи ока з меча.

— Можеш забратися геть, старий рогатий шалапуте, — сказав Джайлз, також сподіваючись уникнути сутички. — Я лише хочу спекатися тебе. Забирайся звідси чимшвидше й повертайся до свого брудного лігва!

Він ступив крок до Хризофілакса, розмахуючи руками, мовби лякав корів.

Цього цілком вистачило для Хвостогриза. Він описав коло, розітнувши повітря, а тоді впав униз, поціливши в суглоб правого крила дракона та неабияк уразивши його тим лунким ударом. Звісно. Джайлз не вельми тямив у способах знищення драконів, інакше меч влучив би в ніжніше місце: та Хвостогриз — навіть у недосвідчених руках — зробив усе, залежне від нього. Хризофілаксу й того було достатньо: його крило вийшло з ладу на багато днів. Він підстрибнув і спробував полетіти, проте не зміг. Фермер заскочив на спину кобилі. Дракон пустився навтьоки. Кобила — за ним. Дракон помчав полями, пускаючи хмари диму та важко дихаючи. Кобила — за ним. Фермер галасував і кричав так, наче спостерігав за перегонами; і без упину розмахував Хвостогризом. Що швидше біг дракон, то більше він чманів; а сіра кобила, поспішаючи з усіх сил, не відставала від нього.

Вони мчали вперед вулицями, крізь проломи в огорожах, через безліч полів і струмків. Дракон димів, ревів і вже геть не тямив, куди ж він біжить. Так вони несподівано дісталися до гемського мосту, з гуркотом протупотіли по ньому та шумно вбігли на сільську вулицю. Тоді Ґарм знахабнів аж так, що вискочив із вузького провулка і долучився до гонитви.

Усі мешканці сиділи при вікнах або на дахах. Одні сміялися, другі підбадьорювали, треті тарабанили в металевий посуд, сковорідки та чайники, ще інші дули в ріжки, сопілки та свистки; а священик наказав дзвонити в церковні дзвони. Такого гармидеру та суєти Гем не бачив уже добру сотню літ.

Якраз біля церкви дракон і здався. Він упав посеред дороги, важко віддихуючись. Підбіг Ґарм і взявся ретельно нюшити його хвоста, проте Хризофілакс утратив рештки сорому.

— Люди добрі й ти, шляхетний воїне, — проказав він, відсапуючись, коли над'їхав Фермер Джайлз, а довкола почали збиратися (на безпечній відстані) селяни з вилами, жердинами та коцюбами в руках. — Люди добрі, не вбивайте мене! Я дуже багатий. Я заплачу вам за всю заподіяну шкоду. Я оплачу поховання всіх людей, котрих я повбивав, а особливо — поховання парафіяльного священика з Овклі; ви зможете встановити йому величний кенотаф, хоча сам він і був надто худий. Я зроблю всім вам гарні подарунки, якщо тільки ви відпустите мене додому, щоби я їх приніс.

— Скільки? — запитав фермер.

— Ну, — відповів дракон, швидко щось вираховуючи (він помітив, що юрба зібралася чималенька). — По тринадцять і вісім пенсів кожному?

— Безглуздя! — сказав Джайлз.

— Нісенітниця! — сказали люди.

— Дурниці! — сказав пес.

— А якщо по дві золоті гінеї кожному та ще половину тієї суми дітям? — перепитав дракон.

— А як щодо собак? — запитав Гарм.

— Відповідай! — мовив фермер. — Ми слухаємо.

— По десять фунтів і гаман зі сріблом кожній душі та золоті нашийники для собак, — стурбовано проказав Хризофілакс.

— Убиймо його! — закричали люди, втрачаючи терпець.

— По торбі золота для всіх і діаманти для пань! — поспішив запевнити Хризофілакс.

— Оце розмова, та подумай-но ще, — мовив Фермер Джайлз.

— Ти знову забув про собак, — докинув Гарм.

— А якого розміру торби? — запитали чоловіки.

— І по скільки діамантів? — додали їхні дружини.

— О горе мені, горе! — сказав дракон. — Я залишуся ні а чим.

— Ти заслуговуєш на це, — мовив Джайлз. — Можеш обирати між тим, аби залишитися ні з чим і бути вбитим на цьому місці.

Він змахнув Хвостогризом, і дракон зіщулився.

— Вирішуй! — кричали люди, сміліючи та підступаючи ближче.

Хризофілакс примружився; та глибоко в душі він сміявся: мовчазне хихотіння, якого ніхто не помітив. Оце торгування почало його потішати. Люди, вочевидь, сподівалися щось із цього одержати. Вони мало знали про те, як ведеться в підступному широкому світі, — адже в цілому королівстві не знайшлося би нині жодної живої людини, котра би раніше мала справу зі справжніми драконами та їхніми витівками. Хризофілакс перевів подих, і до нього повернулася дотепність. Він облизав губи.

— Назвіть вашу ціну! — сказав дракон.

Тоді люди взялися говорити всі разом. Хризофілакс прислухався з цікавістю. Лишень один голос непокоїв його — голос коваля.

— Не буде з того добра, запам'ятайте мої слова, — казав той. — Хробак не повернеться, хоч би що ви не казали. І добра з того не буде чи так, чи інак.

— Можеш не брати участі в цьому ділі, якщо не хочеш, — відповіли йому й торгувалися далі, майже не зважаючи на дракона.

Хризофілакс підвів голову; та якби він подумав про те, щоби напасти на людей чи непомітно втекти, доки триває суперечка, то його чекало би розчарування. Поруч нього, жуючи соломинку та щось міркуючи, стояв Фермер Джайлз; у руці він тримав Хвостогриза, а погляд спрямував на дракона.

— Лежи, де лежиш! — сказав він. — Або отримаєш, що заслужив, маєш ти золото чи ні.

Дракон простягнувся долі. Урешті, промовцем було призначено парафіяльного священика, і той став обіч Джайлза.

— Підлий Хробаче! — почав священик. — Ти мусиш принести на оце місце все своє лихом набуте багатство; і ми, винагородивши тих, кому ти нашкодив, решту справедливо розділимо між усіма. Потому, якщо ти врочисто присягнеш ніколи не турбувати наших земель і не підбурювати до цього інших потвор, ми відпустимо тебе додому з цілими головою та хвостом. А тепер ти даси клятву нам, що повернешся — з викупом, — давши такі страшні обітниці, що їх навіть сумління черва матиме за незламні.

26