Роверандом | Страница 25 | Онлайн-библиотека


Выбрать главу

— Я не можу виготовити обладунок із нічого, — мовив він. — Це мені не до снаги. Ліпше знайди теслю, щоби він зробив тобі дерев'яний щит. Але це ледве чи допоможе. Дракон-бо вельми палкий.

Обличчя людей спохмурніли; та мірошник не збирався так легко відступатися від свого плану: послати-таки Джайлза до дракона, якщо фермер наважиться йти, або зробити так, аби бульбашка його місцевої слави луснула — якщо, врешті-решт фермер піти відмовиться.

— А як щодо кольчуги? — запитав мірошник. — З неї буде користь, і вона не мусить бути надто гарною. То ж бо для справи, а не для світських походеньок при дворі. Як щодо твого старого шкіряного камзола, друже Еґідіусе? А в кузні є чимала купа поламаних ланцюгів і кілець. Думаю, що й сам Пан Фабріціус до пуття не відає, що в нього там лежить.

— Ти не тямиш, що кажеш, — мовив коваль, збадьорившись. — Коли йдеться про справжню кольчугу, то нічого не вийде. Для того потрібна майстерність гномів: аби кожне маленьке кільце припасувати до чотирьох інших тощо. Навіть якби я був аж таким управним, мені довелося би трудитися тижнями. А до того часу ми всі вже будемо в могилах, — закінчив він, — або ж у драконі.

Усі збентежено розводили руками, а коваль за- усміхався. Та люди тепер були такі стривожені, що не захотіли відступатися від мірошникового плану і звернулися до нього по пораду.

— Ну, що ж, — сказав він, — чув я розповідь, наче в давнину ті, хто не міг придбати блискучої кольчуги в Південних Землях, задовольнялися тим, що пришивали сталеві кільця до шкіряної сорочки. Тож погляньмо, чи можна буде втнути щось схоже?

Словом, Джайлз змушений був винести свого старого шкіряного камзола, а коваль поспішив назад до кузні. Там вони обнишпорили кожен закуток — чого ніхто не робив уже багато років — і натрапили на купу старого металу. На дні тієї купи вони знайшли цілу гірку потьмянілих од іржі маленьких кілець, які пообсипалися з якогось забутого захисного одягу — ймовірно, такого, про який і розповідав мірошник. Сем неохоче та понуро, адже завдання виглядало цілком здійсненним, не сходячи з місця почав працювати, збираючи, сортуючи та чистячи кільця; а коли їх для широкого у спині та грудях Пана Еґідіуса виявилося відверто замало (це коваль відзначив із насолодою), Сема примусили розігнути старі ланцюги та викувати з їхніх ланок кільця: такі тонкі, на які лише буде спроможне його вміння.

Менші кільця пришили до переду камзола, а більші та грубші припасували ззаду; потому, коли під жорстким натиском Сем накував іще кілець, узяли пару фермерових штанів і попришивали кільця ще й до них. У горі на полиці в темному закутку кузні мірошник знайшов старий каркас од шолома й посадовив шевця, щоби той обшив його шкірою, — і то так добре, як тільки зуміє.

Люди провели за працею решту того дня й цілий наступний. Наближався Щедрий вечір, переддень Водохреща, та зараз було не до святкувань. Фермер Джайлз випив Із нагоди свята елю значно більше, ніж звичайно; проте дракон милосердно спав. На ту мить його зовсім не турбували ні голод, ані мечі.

Уранці на Йордан люди піднялися на пагорб, несучи дивне творіння власних рук. Джайлз уже чекав на них. Його запас відмовок було вичерпано, тож він надягнув обшиті кільцями камзол і штани. Мірошник придушено хихикнув. Потому Джайлз узув високі чоботи з вилогами, причепивши до чобіт пару старих шпор, а ще натягнув на голову обтягнутий шкірою шолом. Але в останній момент начепив поверх шолома старого фетрового капелюха, а на кольчугу-камзол накинув великого сірого плаща.

— А це навіщо. Пане? — запитали його.

— Ну, — сказав Джайлз, — ідея піти полювати дракона, брязкаючи та дзенькаючи, мов кентерберійські дзвони, — ваша, а не моя. Як на мене, геть не розумно повідомляти дракона про своє наближення занадто швидко. А шолом і є шолом, — це як виклик на битву. Нехай черв бачить над живоплотом лише мій старий капелюх, і, можливо, мені вдасться підібратися до нього якнайближче, перш ніж почнуться неприємності.

Люди понашивали на одяг стільки кілець, що вони частково накладалися: верхнє вільно звисало над нижнім — і таки справді дзвеніли. Плащ трохи приглушував їхній брязкіт, але Джайлз у тому вбранні справляв дивне враження. Йому про це не сказали. Він ледве-ледве спромігся підперезатися поясом, до якого причепили піхви; проте меча фермерові довелося нести в руках, адже той не бажав залишатись у піхвах і його можна було втримати там лише силоміць.

Фермер покликав Ґарма. Джайлз усе-таки був справедливим — наскільки це йому вдавалося.

— Собако, — сказав він, — ти йдеш зі мною.

Пес завив.

— Ґвалт! Ґвалт! — волав він.

— Ану припини! — гаркнув Джайлз. — Або я дам тобі такого прочухана, що і дракон позаздрить. Ти-бо знаєш запах цього дракона і, може, ще раз станеш мені у пригоді.

Потому Фермер Джайлз покликав свою сіру кобилу. Вона подивилася на нього з підозрою і понюхала шпори. Та все ж дозволила вилізти собі на спину; і тоді вони рушили в путь, і ніхто з них не почувався щасливим. Швидкою ходою пройшли вони селом, і всі мешканці — головно визираючи з вікон — плескали в долоні та підбадьорювали їх вигуками. Фермер і його кобила прибрали якнайбравурнішого вигляду; а от Ґарм не знав почуття сорому, тож і волікся за ними, підібгавши хвоста.

Подорожні перетнули міст через ріку на краю села. Коли вже нарешті вони відійшли далеко, зникнувши з очей селян, то сповільнили ходу. Та однаково дуже швидко покинули землі, які належали Фермерові Джайлзу й іншим людям із П?ма, і дісталися до тих країв, де вже побував дракон. Там було поламано дерева, знищено огорожі, випалено траву, й усюди панувала загрозлива моторошна тиша.

Сонце припікало, й у Фермера Джайлза виникло бажання зняти із себе одежину чи дві; а ще він розмірковував, чи не випив бува забагато пива. «Гай-гай, нічогенький кінець Різдва, — думав він. — І мені пощастить, якщо то не буде й мій кінець також». Фермер витер обличчя величезною хустинкою — зеленою, а не червоною, бо червоні (таке він чув) дратують драконів.

Але дракона Джайлз не знайшов. Навіть проїхавши багатьма вулицями, широкими та вузькими, і спустошеними полями інших фермерів, дракона все одно не виявив. З Ґарма, звісно, не було жодної користі. Він плентався позаду кобили й відмовлявся будь-що винюхувати.

Нарешті вони добралися до звивистої дороги, яка зазнала тільки дрібних ушкоджень і здавалася тихою та спокійною. Проїхавши нею з півмилі, Джайлз уже роздумував, чи не виконав він бува свого обов'язку й того, що вимагала від нього слава. Фермер постановив, що розшукував дракона вже досить довго й далеко. і саме подумав про те, щоби повертати назад, і про обід, і про те, щоби розповісти друзям, ніби дракон побачив, як він наближається, і просто полетів геть, коли це дорога різко завернула.

І там був він, дракон. Лежав одним боком на поваленій огорожі, поклавши свою жахливу голову посеред дороги.

— Ґвалт! — вискнув Ґарм і кинувся навтьоки.

Сіра кобила несподівано гепнулася на круп, а Фермер Джайлз беркицьнувся назад і впав у рівчак. Коли він вистромив звідтіля голову, то дракон дивився на нього широко розплющеними очима.

— Доброго ранку! — мовив дракон. — Ви, здається, здивовані.

— Доброго ранку! — сказав Джайлз. — Таки так.

— Вибачте, — вів далі дракон.

Він дуже підозріливо нашорошив вуха, коли вловив дзенькіт кілець при падінні фермера.

— Перепрошую за питання, але чи ви бува не мене шукали?

— Авжеж ні! — відказав фермер. — Як я міг подумати, що побачу вас тут? Я просто собі гуляв.

Він похапцем вибрався з рівчака й позадкував до сірої кобили. Вона вже знову зіп'ялася на ноги і поскубувала на узбіччі траву так, ніби її нічого не обходило.

— Отже, ми зустрілися завдяки щасливому випадку, — сказав дракон. — Мені дуже приємно. А це, припускаю, ваш святковий одяг. Імовірно, нове віяння моди?

Фермер Джайлз спохопився, що з нього злетів капелюх, а ще зісковзнув, розстібнувшись, сірий плащ; але повівся зухвало.

— Ага, — відповів він, — нове-новісіньке. Проте я мушу наздогнати свого пса. Гадаю, він помчав за кроликами.

— А я гадаю, що ні, — мовив Хризофілакс, облизуючи губи (це було знаком зацікавленості). — На мою думку, він дістанеться додому значно раніше за вас. Але, благаю, продовжуйте подорож. Пане… — вибачте, мені здається, я не знаю вашого імені.

25