Я мушу мовчати | Страница 1 | Онлайн-библиотека


Выбрать главу

Вадим Рибачук

Я мушу мовчати

А сум розпростовує постільІ кличе до сну уперті надії.Не хочу стояти з тими я поспіль,Хто кривду у серці своєму ліліє.Заплющує правда веселощам віїІ істини стеле хустину просту.Бо як досягаєш бажані мрії —Думками завваж про їх чистоту!

* * *

А я на щастя хотів биТебе знайти серед бурі,Де є твій голос так, нібиЧайка у неба зажурі.А ти милуєшся димом,Що в’є з чужих благовонній,Щоб зло здавалося пилом,А мрії – морем півоній.А я шукаю підтримку,Хто б міг мене захищати.Бо я є тиша в затінку,Вечір на стелі кімнати.А ти, мов віриш у Бога,Списки складаєш порушень.Так є невдала дорогаТворчо-життєвих зрушень.

* * *

Ти мене ображаєш і пилкоЛюди дивляться на злісні вчинки,Серед вулиць є соромно й гіркоЧути вкотре від тебе вказівки.Сміло брешеш ти в очі тим людям,Там провини мої не злічити!Котрим маю довіритись суддям,Щоб зів’яли омани, мов квіти?Ти мене ображаєш і небоСипле громом зневіру у краще.Я на мить зневірюсь у себе,А назавжди – не змусиш нізащо.Ти мене не питаєш про блага,Корті хочу в житті своїм мати.Бо «болить» тобі власна повага,Добрі статки, розкішні кімнати…Чим я жити тобі заважаю? —Просто мрію про кращу Вкраїну!Може мало тобі є врожаю?Бог дає усім людям хлібину.Ти мене ображаєш і вдачуЗнов затьмариш, ламаючи долю.Я пробачу тебе… Я ПРОБАЧУ!Тільки нащо доводиш до болю?

* * *

Похвалю щосил —Тебе задобрю.Як мені без крилПізнати волю?Поділю цей світНа сум і правду,Де мій перший злітТи міняв на зраду.

* * *

Застигла радість на обличчі,Образ забулись почуттяІ я знаходжу в протиріччіЛюбов до себе й майбуття.Не хоче серце болю й кривди,Що сенс надії змінить в жар,Стоять тих попелів вже скирти,А мріявсь шлях по вище хмар.Зайду у храм – зітру із тишіСакральні мрії про дива:Ми є не кращі і не гірші,Лиш інших любимо жнива.В молитвах ніч розгубить злості:Повз прірву шлях також лежить.Ми є не ляльки і не гості,Для рішень маємо лиш мить.До мрії шлях – не на папері,Збери той шлях з дрібних зірок.Біда ввійти не зможе в двері,Як ти не ступиш хибний крок.Застигла радість на обличчі,Образ забулись почуття,І я знаходжу в протиріччіЛюбов до Бога і життя.

* * *

Всі мрії є безкрилі —Такі між нами битви.Я програю по силі,Чи то є час молитви?Моєї аури небоПохмурене, як взимку.Тут пестощів не требаЧи горами мандрівку…Так важко засинати,Вдень хочеться до правди,Немов весна – в кімнати,Таємності – до зради.Ти хочеш руку мируЯк бачать надто люди.Та я тобі не вірю!Тож миру в нас не буде.В моїх долонях віра,В твоїх долонях зброя.Що є у Бога міра?Де той ковчег, що в Ноя?Ти знаєш тільки силу,Я вірю в власні мрії…А раптом хтось із тилуМені додасть надії?..

* * *

Бажанням моїм ще не вмієш радіти,І кроки мої голосні і раптові…Та ми будем разом, як річка і квіти,Як втома і радість в ранковому слові…Ти так всеосяжна у вчинках і мріях.Я тінню принишкну між крапель дощу,І буду щасливий в твоїх всіх затіях.І так неохоче колись відпущу…Бажанням моїм ще не вмієш радіти,І в гніві твоєму моя є причетність.Ми є недоречні, як війни і діти,Та Богові в милість бува недоречність.

Без перцю

Я хочу блукатиЗ тобою чи вітром,Набридли кімнатиЗ мовчанням і світлом.Люблю я радітиПробудженим містомЙ наповнюють квітиЖиття своє змістом.Нам треба відвагаНе лиш планувати,Принесла наснагаЛиш чвари в кімнати.За мріями втомаЗакралась від слова,Що краще є вдомаІ нащо розмова?Я хочу в країни,Де сонце і правди.Мені б все в руїни:Всі справи і зради!Шукаю скрізь волю,Чи зраджую серцю…Бо хочу я долю,Солодку… Без перцю!

Танці

Я прошу тебе до кімнати,Жодних слів казати не треба.Ти навчиш мене танцювати,Ти навчиш повірити в себе.Кроки є виключно вдалі,Рухи є надто бурхливі.Хочу я знати, що далі?..Очі в нас тільки щасливі.Одяг в нас вологий і зайвий,Я від правд сьогодні є вільний.В танцях я – часом лукавий,І до цілунків надто схильний.Хочу я тебе обіймати,Як ріка – лілії білі.Прошу я тебе до кімнати,Де мій страх вже є не в силі.

Турботи

Ножами вітер сонце ріже —Забракло щирості і тиші.Старих турбот натру у свіже,Бо звик, що ми є трохи гірші.Незвично бути близько неба,Мов осінь я, що без зливи.Мені турбот хоч трохи треба,Старих турбот, де ми щасливі…

* * *

Ти співаєш дуже жвавоПро любов свою і зради,Мені надто не цікавоПро колишніх твої знати.Хочу в тих піснях я бути,Що я вірний надто часом.Хай на світі знають люди,Що тепер ми тільки разом.В тих піснях всі таємниціТи розкажеш всім і всюди.Бо я є в такому віці,Що вже приклад може бути.До пліток я вже байдужий,Не ховаюсь, як раніше,Я, мов вітер, що є дужийІ вчинити може гірше.Ти співаєш дуже жвавоПро любов свою і зради…– Не сумуй! – прошу ласкаво. —За для успіху заради.

Сильніші (Україні)

Ти любиш танці,А я – кавуІ сніг, що вранці,Мов забаву.Ти любиш простір,А я – волю,І теми гостріВ дощ про долю.Ти хочеш «краще»,А я – щастя.Чи бути завшеРазом вдасться?Ти хочеш тиші,А я – бою…Ми є сильніші,Як я є з тобою.

Дурниці

Вечір дощ здолав в колоссі,Зорі ждуть на таємниці.Ти мені не кажеш досі,Що тобі я – без різниці.Хоче вечір бути в слові,Що для рішень – мало часу.Ми не є такі ласкаві,Щоб казати все й відразу.Ти з пісень говориш фрази,Я зі сміхом вдавсь до чаю.Здогад був мій не відразу,Що тебе ось-ось втрачаю.Вечір дощ здолав в колоссі,Зорі ждуть на таємниці.Я збагнуть не можу досі,Що були то за дурниці?!

Лелеки

Дзвінким ключем летять лелеки,У них і гідність є, і сила.Так близько знов ми є до спеки.Чи всіх образ мені простила?Полишив дощ за садом тишу.Мені б її ввібрати в кімнати!Та гомін твій собі залишу,Щоб страх собі ним дарувати.Цей страх мені є справжня користь,Що ти підеш кудись, без бою,А я отут, собі натомість,Влаштую бій з самим собою.Дзвінким ключем летять лелеки,У них і гідність є, і сила.Тебе стерплю ще й після спеки,Хоч ти й даремно гомоніла…

* * *

Моїх не любиш слів,Чи голосу, що втомі.Я теж би не любив…Та ми давно знайомі!В нас є багато рис,Що викличуть питання.Я радо би змінивсь.Чи то змінить кохання?Де б взяти таких крил,Що всі сховають вади?В мене нема більш силТебе терпіти й зради!Не любиш ти дощів,А я – твій галас в домі.Де б взяти нам тих днів,Де ми є незнайомі?

Вікна

Хоче злива прорватись в кімнатиЧерез скло, де є злості слід.Я не вмію усе забувати,Тож мій сум є на цілий світ.Певен, цілиш ти у вікна навмисно, —Там не треба багато зусиль.Я не буду сваритися грізно,Бо не кажеш мені про свій біль.Хоче злива прорватись в кімнати,Я впущу і її, і тебе!Треба вчитись разом вибачати,Бо над нами є небо одне.

На межі

Зберу багато жнив,Як взнаєш таємниці,Що пилко я хранив,Немов очей зіниці.Я не боюсь тих сліз,Що ти проллєш завзято.Хвалив я все і скрізь…Чом нишпориш у свято?Є в мене море справ,А помочі – дві крихти,Як горя я пізнав —Чом тяжко так прибігти?Чом нишпориш в речах,Як свято є і друзі?Ти маєш марний страх,Чи хочеш по заслузі.Зберу багато жнив,Як взнаєш таємниці.Та як я сльози лив —Було всім без різниці.
1