Іван Мазепа | Страница 20 | Онлайн-библиотека


Выбрать главу

А може бути, Мазепа просто занадто добре знав, що істинні його вороги були значно вищі, ніж ці дрібні донощики. Розумний і хитрий гетьман, що мав у розпорядженні широку мережу шпигунів, прекрасно здогадувався, куди йшли нитки змов. А бруднити свої руки кров’ю нещасних виконавців він не бажав.

Дістатися до своїх справжніх ворогів Мазепа не міг. По-перше, він не міг пред’явити доказів їх «зради», а по-друге, занадто велика була в цей період його залежність від старшини, яку він побоювався налаштовувати проти себе, пам’ятаючи долю Самойловича. Як ми згадували, гетьман займався «задабриванием», тобто прихованим підкупом старшини (включаючи своїх ворогів). Крім того, він усіляко підтримував і «просував» по службі своїх доброзичливців. Одним з таких був немолодий генеральний писар Вуяхевич, з яким вони разом служили ще в Дорошенка. Іншим фаворитом стає полковник компанійських військ Ілля Новицький. Ми відзначали украй важливу роль, яку грали «компанійці» у внутрішній ситуації Гетьманщини, тому лояльність Новицького була для Мазепи особливо важлива.

Не маючи права замінювати на власний розсуд старшину, гетьман, проте, не втрачав оказії усунути від влади своїх недоброзичливців. Навесні 1688 року Мазепа повідомив Леонтія Неплюєва про невдоволення переяславських козаків своїм полковником Дмитрашкою Райчею. Він пояснював, що полковника звинувачували в хабарництві й злості, іменуючи його «люцифером». Мазепа обережно пропонував дозволити обрати полковника «вольными голосами», при цьому пропонував («слышу, что думают») Головченка. Царський указ не забарився прийти: «…обрать себе доброго полковника», при цьому гетьманові доручалося прикласти своє старання, щоб «обран был верной, и радетельной человек». Нагадаю, що Райча, будучи ще всесильним переяславським полковником, під час пам’ятного полонення Мазепи запорожцями, дуже недоброзичливо відгукувався про нього. Те, що при розслідуванні доносів на Івана Степановича знову пролунало ім’я Райчі, доводить, що гетьман не випадково хотів позбавитися від такого старшини у своєму оточенні. Безумовно, це був особистий ворог, і подальші події це підтвердили.

Після відставки Райча за указом відправили до Москви, де він, мабуть, дуже старанно наговорював на гетьмана. Принаймні Голіцин прислав Мазепі указ не чинити утисків дружині Дмитрашка. Іван Степанович був явно уражений тим, що його ворогові «изволили дать веру». Він нагадував князеві, що той більше десяти років знає його «плоть и нрав», що він, Мазепа, ні за яких умов не зазіхне ні на чиє життя і ні на чиї маєтки.

Ми відзначали вміння Мазепи мовчати. Спостерігатимемо як, прекрасно знаючи, хто очолював змови проти нього, він усуватиме своїх ворогів від влади, при цьому ні словом не натякаючи про істинні причини немилості.

Проте, перебування Райчи в Москві породили в Україні різні чутки. Говорили, зокрема, що той повернеться з якимсь боярином «для прийняття якогось чину», мабуть, йшлося навіть про гетьманську булаву. Хоча Іван Степанович називав це «ложной басней», але просив прислати роз’яснення, оскільки «люди прості» будь-яким розмовам вірять. Райчу прислали в Сівськ, звідки він засипав гетьмана проханнями повернутися до Батурина (Мазепа був тоді в поході в Новобогородицькій фортеці, що будувалася). Гетьман дуже вправно підтримав це прохання, не забувши нагадати, що Райча звинувачений у зраді та в багатьох «обидах», завданих його колишнім підлеглим. «Царський указ» у відповідь підкреслював непросте положення гетьмана: прислати Райчу до Батурина дозволялося, але наказувалося колишнього полковника «в обиду не давать», і особисто оберігати. Але талант політика і тут дозволив Мазепі обернути невигідну ситуацію на свою користь. Він посилає прохання, щоб Дмитрашку не засилали, а відпустили додому – аргументуючи це небажанням, щоб «было на мене от войска и народу за это укора». Таким чином, гетьман позбавив свого ворога полковницької влади та впливу, залишивши його спокійно мешкати в своїх маєтках. Звичайно, це було дуже ризиковано, але виправдано, враховуючи ситуацію.

Уміння розбиратися в людях і плести складні комбінації допомагали Івану Степановичу і в створенні його знаменитої «шпигунської мережі». Мазепа не перший гетьман, що створив зовнішню агентуру, тобто, по суті, розвідувальну мережу. Першим успіхів на цьому терені добився ще Богдан Хмельницький. Але, мабуть, нікому не вдавалося довести її до такої досконалості. Не випадково даними мазепинської розвідки постійно користувався Голіцин, а пізніше – Петро І. Наприклад, гетьман писав князеві Василю, що відправив до Царьграду купця «для проведывания тамошних поведеней» і двох переодягнутих козаків: одного у Львів для відомостей про польські задуми, а іншого – до Бухаресту. Були в нього зв’язки і з мультянським (валаським) господарем. Мазепа повідомляв, що зайнятий пошуком відповідної кандидатури для посилки в Крим і Кизи-Кермен. Один з можливих варіантів – послати туди товмача під приводом викупу гадяцького жителя. Наказ «проведывать всякие новости» був відданий гетьманом і прикордонному чернігівському полковникові Якову Лизогубу, який входив у вузьке коло близьких йому людей.

Незважаючи на завзятість, здібності й обережність, Мазепі нелегко було зберігати прихильність свого покровителя. Найсуворіший контроль – ось основний принцип української політики Голіцина. За два роки свого гетьманства Іван Степанович написав князеві Василю більше 150 листів-звітів (це тільки збережені до наших днів). Для порівняння, за такий же відрізок часу за Петра листів було в чотири рази менше, незважаючи на Азовські походи, що активно розгорталися. Крім того, гетьман постійно з’їжджався «для державних розмов» із сівським воєводою Л. Неплюєвим, радником і улюбленцем Голіцина, що заміщав його в Україні. Усі вістові новини він посилав через пошту государям і государині (!). Приходили подібні укази: «…нарекают они запорожці, на него гетмана, будто он грамоті у себя удерживает, и он бі гетман о том к ним великим государям, писал, о каких они запорожці грамотах говорят и хто их и где, и для чего удерживают» …З Москвою треба було погоджувати все, включаючи випадки дрібних убивств і грабежів. При цьому Голіцин нерідко ігнорував думку гетьмана. Так, улітку 1689 року «по имянному предложению» князя Василя Мазепу змусили призначити переяславським полковником Леонтія Полуботка, супротивника гетьмана (з яким він потім зумів упоратися тільки в петрівський період гетьманства).

Незважаючи на давнє знайомство, явне заступництво Голіцина й люб’язні обміни подарунками Іван Степанович ніколи не дозволяв собі фамільярності в листах до нього. Навпаки, з часом звернення стає усе більш формальним: якщо після обрання гетьманом Мазепа писав: «…ближнему боярину и дворовому воеводе ясновельможному князю…», то навесні 1689 року титул у зверненні став уже по-справжньому громіздким: «ясновельможный ближний боярин, большого полку дворовый воевода, царственные большие печати и государственніх великих и посольских дел оберегатель и наместник новгородский». Багато істориків, що вивчали правління Голіцина, схильні характеризувати князя як мрійливого й ліберального інтелігента. Такий його образ, зафіксований і в великому романі А. Толстого «Петро Перший» – нерішучий інтелектуал, що мучиться докорами сумління. Факти показують, що Голіцин був честолюбним політиком, який жадав влади, безумовно, талановитим і освіченим. Він багато в чому випереджав свій час. Але, як усі тимчасові виконавці, отримавши безмежну владу, він уже зупинитися не міг і стрімголов летів назустріч своїй загибелі. Те, що Голіцин керував країною «з самовладдям», відзначав і Невіль, незважаючи на свої дифірамби на адресу князя.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

20