Іван Мазепа | Страница 2 | Онлайн-библиотека


Выбрать главу

На початку XVII століття в Україні друкарні були при багатьох православних братствах. Для порівняння, в Москві в цей час існували тільки дві друкарні в Кремлі, що знаходилися під суворим контролем патріарха.

Проте, абсолютно несподівано для католицької церкви й польської шляхти, ефект на українських землях вийшов протилежний. Одним із кращих учнів єзуїтських колегіумів стає майбутній лідер українського визвольного руху Богдан Хмельницький. Як відповідь на кепкування і докори в богословській безпорадності, в Україні з’являється ціла мережа православних братств, головними дійовими особами яких були українська шляхта і козацтво, що зароджувалося. Православні братства, які створювалися на гроші добровільних пожертвувань, засновували школи, відкривали друкарні, друкували книги. Перша друкарня була створена в Україні в 1573 році у Львові. Потім друкарні з’явилися в Острозі, в Києво-Печерській лаврі й інших місцях.

На Волині виникає знаменитий православний гурток Костянтина Острозького, першочерговим завданням якого стало видання Острозької Біблії на церковнослов’янскій мові. Робота острозьких учених була, по суті, історико-філологічними дослідженнями богословського напряму, спрямованою на виправлення помилок переписувачів. Вони робили текстологічні порівняння, переклади з грецької й коментарі східнохристиянської класики. В Острозі існувала й школа, в якій викладали граматику, арифметику, астрономію, геометрію, музику, риторику й діалектику, доповнені основами поетики і філософії. Учні паралельно вивчали грецьку, латину й церковнослов’янську. Серед випускників Острозької школи були майбутні київський митрополит Йов Борецький і гетьман Петро Сагайдачний.

Петро Конашевич-Сагайдачний

Йов Борецький

Кінець XVI століття стає періодом справжнього українського відродження, часом появи блискучих полемічних праць і богословських трактатів. Величезна більшість української шляхти бачила саме в православ’ї можливість збереження національної ідентичності й спосіб протистояти польсько-католицькому натиску. Традиція братств перетворювала церкву в Україні в тісну сім’ю, в якій забувалися станові відмінності, спільно вирішувалися матеріальні та інші проблеми. Існувала й традиція обрання вищого духовенства (аж до митрополита) за участю прихожан-мирян, що ще більше об’єднувало православні парафії.

Проте церковна унія 1596 року (відома, як «Берестейська»), досягнута частково завдяки підкупу ряду православних ієрархів, частково завдяки силовому тиску, поставила православну церкву на території Речі Посполитої поза законом. Відбираються церкви, монастирі, виганяються священики. Будь-який опір карається силою. Саме за цих умов стає ясно, що мирним шляхом відстояти свою ідентичність буде неможливо. Починається епоха козацьких воєн, що з’єдналася з українським відродженням по суті й у цілях.

Козацтво в Україні значно відрізнялося від аналогічних явищ на півдні Росії. Правда, починалося воно так само: буйні голови втікали у вільні краї в пошуках свободи, здобичі й пригод. Географічне положення України, своєрідного буфера на шляху турецько-татарської агресії в Річ Посполиту й Московську державу, ще більше сприяло швидкому зростанню козаків. Але були й відмінності. Ідеї державності не були властиві Війську Донському. А саме українське козацтво поклало основу державності під іменем Війська Запорізького або Гетьманщини. В Україні козаками частенько ставали люди родовиті, яким не подобалися порядки в Речі Посполитій, а самі козаки – швидко перетворювалися на політичну опозицію, захисників православ’я і відповідно – національної ідеї.

Ще привабливішим для української шляхти стало козацтво після утворення легальних «реєстрових» полків на службі в польського короля. Така служба відкривала перспективу кар’єрного зростання «серед своїх», отримання соціальних і матеріальних пільг і позбавлення від свавілля польської влади.

Справжнім сплавом української еліти і козацтва стає прославлена Києво-Могилянська академія, перший вищий учбовий заклад у Східній Європі, що дав десятки політичних і духовних лідерів Україні й Росії.

Поступово реєстрові, передусім їхня старшина, починають претендувати на адміністративні функції в районах, відведених їм для життя польським урядом в Україні. Козацтво стає грізною силою, не зважати на яку в польському уряді вже не могли. Усі повстання проходять під знаком захисту православ’яі розширення пільг козацтва. На початку XVII століття козаки домагаються офіційного відновлення православ’я в Речі Посполитій, відстоюють від домагань уніатів Києво-Печерську лавру і зводять на посаду митрополита Йова Борецького, а після його смерті – Петра Могилу.

Повстання Богдана Хмельницького докорінно міняє усю ситуацію в Речі Посполитій і в Східній Європі. Поляки зазнають нищівної поразки. Вся реальна влада на величезних територіях Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств переходить до рук козацької старшини. Десятки тисяч колишніх кріпаків стають вільними і поповнюють лави козацьких полків. Крим, Туреччина, Москва, Трансільванія, Швеція й інші, зацікавлені в Східній Європі країни, розпочинають переговори з Хмельницьким.

Вже через декілька місяців повстання, військові перемоги оформлюють нове політичне утворення – Гетьманщину. Виникає адміністративна і фінансова системи управління. Створюється зовнішня політика нової держави, формується її еліта.

Митрополит Петро Могила.

Невідомий художник. XVII ст.

Богдан Хмельницький.

Гравюра В. Гондіуса. 1651 р.

Роки повстання Хмельницького стають вододілом для української шляхти. Деяка її частина, налякана розмахом повстання, відхрещується від козацьких ідей і стає союзниками поляків. Але дуже багато шляхтичів усією душею приймають ідеї Гетьманщини і стають її лідерами і натхненниками. Виговські, Богун, Кричевський, Гоголь, Гуляницькі, Нечаї та інші – саме їм українська козацька держава була зобов’язана своїми успіхами в боротьбі з сильним і досвідченим супротивником. Шляхтичі посідають у війську Хмельницького посади писарів, керують генеральною канцелярією, тобто головним органом управління Гетьманщини, виконують дипломатичні доручення.

Звичайно, шляхтою керували передусім політичні амбіції – можливість отримання реальної влади й участі в управлінні країною. Дуже багатьох із них штовхали до повсталих особисті образи на поляків (це стосується й самого Б. Хмельницького, й І. Виговського, і багатьох інших «шляхетних козаків»), усвідомлення неможливості втілити свої таланти й честолюбство в межах польсько-католицької Речі Посполитої. З іншого боку, українська шляхта, що зробила «козацький» вибір, ставала послідовним і вірним носієм ідей Гетьманщини. На відміну від «покозачених» колишніх кріпаків, що «втрачали тільки свої ланцюги», вони за законом Речі Посполитої втрачали дуже багато, включаючи своє шляхетство, майно і право на життя: усі шляхтичі-послідовники Хмельницького оголошувалися «банитами», тобто засудженими до страти й позбавленими усіх привілеїв.

Іван Виговський.

Невідомий художник. XIX cт.

Серед тих українських шляхетских прізвищ, які взяли найактивнішу участь у повстанні Хмельницького, була і сім’я Мазеп.

Мазепи походили з білоцерківських бояр. У 1572 р. «земянин київський» Михайло Мазепа отримав від Сиґізмунда-Авґуста ІІ землі по р. Кам’яниці (Михайло Мазепа в цьому привілеї йменувався «шляхетнім») і «хутор на Каменице», пізніше названий Мазепинцями. Михайло Мазепа був батьком Адама Степана, син якого – Іван Мазепа – і є героєм нашої розповіді.

Доля Мазеп дуже схожа з іншими православними шляхетськими родами, тими ж Хмельницькими або Виговськими. Освічені, талановиті, володіли невеликими, але міцними господарствами. Вони мали всі підстави претендувати на помітну роль у своїй країні, але піддавалися переслідуванню польської влади і були не в змозі реалізувати свої можливості. Звідси – звернення до козацтва і участь у козацьких повстаннях.

2