Іван Мазепа | Страница 16 | Онлайн-библиотека


Выбрать главу

Що стосується легенди про «хабар», даний Голіцину, згідно з якою Мазепа нібито став гетьманом, то серйозно про це можуть говорити лише ті, хто не знає реалій двору Софії Олексіївни. Всемогутній коханець-фаворит, що походив з древнього і багатого князівського роду, думав про те, як зробити свою царівну самодержавною царицею. Абсолютна влада і політика цікавили Голіцина. Він зовсім не був Меншиковим, що не соромився красти на кожному кроці дрібниці. Так що легенда Костомарова про приношення Мазепи в десять тисяч рублів, виглядає просто смішно. Дрібний, буденний подарунок, без якого не існувало Московське царство. Але ніяк не плата за гетьманство. Численні й щедріші «подношения» Мазепа потім робитиме й іншим російським сановникам, включаючи Меншикова і Шереметєва. Це було звичайним явищем того часу. Голіцин у 1687 р. був настільки упевнений у своїх силах і настільки захоплений своїми династичними планами, що йому і в голову не приходило радитися. Він вибрав того, що здавався йому відповідним кандидатом і зробив його гетьманом. За це він чекав не хабаря, а покірності.

Прийнявши булаву, Мазепа приніс свою знамениту клятву «перед святим Евангилием»: бути у царської величності «в вечном подданстве верно и постоянно польскому королю и султану турецкому и хану крімскому не изменит». Дивне формулювання. Зазначимо на майбутнє, що договір зі шведським королем вона не передбачала.

У результаті зусиль Голіцина Мазепа виявився правителем, позбавленим прибутків, оточеним внутрішніми шпигунами і до того ж контрольованим російськими військами. Його спроби отримати дозвіл приймати «присільніе листі от окрестніх государей» зустріла категоричну відмову. Адже уряд Софії постійно користуватиметься відомостями гетьманських «шпигунів» в сусідніх країнах, що, по суті, порушувало статті й створювало прецедент для розправи, якби таке бажання виникло. Прямо на раді Голіцин наказав Мазепі повідомляти про всі справи (окрім «не подлинніх и мелких»), не приховуючи своїх намірів повністю контролювати кожен крок гетьмана і всю ситуацію в Україні.

Виникає питання: як оцінити те, що Мазепа прийняв гетьманство в таких умовах? Прагненням до влади за всяку ціну? Чи вірив він у те, що зможе зробити для своєї країни більше, ніж хто-небудь інший? Чи сподівався він із часом змінити статті або хоча б добитися їх «заморожування»? Або не думав про майбутнє, а просто використав шанс, що випав на його долю? Честолюбство, кар’єризм, безпринципність. Нехай ці камені кидають ті, хто вважає себе безгрішним. Мало хто відмовився б від булави, якби опинився на місці Мазепи. І нехай назвуть хоч би одного правителя України, який би зробив для своєї країни стільки, скільки зробив за своє гетьманство Мазепа. Усупереч усім і всьому. І передусім усупереч Голіцину і умовам Коломацьких статей.

Розділ 4

Початок гетьманства: Мазепа і Голіцин

Мрія Мазепи здійснилася. У сорок вісім років він став гетьманом «війська запорізького обох сторін Дніпра». Правда, було дуже багато «але». На іншому боці Дніпра за умовами Вічного миру йому підкорявся тільки Київ. Влада його, зусиллями Голіцина, була вкрай урізаною, його оточувала чужа йому лівобережна старшина, озлоблена тим, що якийсь прибулець запанував над ними в обхід їхніх власних планів.

Узагалі обрання Мазепи сталося абсолютно несподівано для багатьох під тиском Голіцина і в обхід сильніших претендентів (включаючи генерального писаря В. Кочубея). Явно не на такий результат розраховували старшини, подаючи свій донос на Самойловича. Вони повинні були ненавидіти цього пройдисвіта, що буквально викрав у них з рук булаву. Або сподіватися, що Мазепа буде фігурою «прохідною», тимчасовою, яку замінять при першій слушній нагоді. Адже Коломацькі статті давали великий простір для такої «слушної нагоди».

І ось у цих складних умовах, коли, здавалося, все було проти нього, Мазепа проявив себе як талановитий державний діяч і політик, стриманий, обережний і неквапливий, як майстер політичного компромісу. Нікому не перечив, послужливо і запопадливо поводячись із ворогами й однодумцями, він умів наполягти на своєму, поволі, але рішуче здійснюючи свої плани.

З роками, проведеними при владі, приходило почуття свідомості власної гідності й значущості. Від усієї фігури гетьмана, незважаючи на середній зріст, віяло силою і владністю. Його важкий, пронизливий погляд мало хто витримував.

Попри те, що в 1709 році за наказом Петра все, що було пов’язано з Мазепою, включаючи його портрети, знищувалося, історія донесла до нас зображення гетьмана й описи його сучасниками. Це була людина середнього, швидше невисокого зросту, що особливо впадав у вічі на тлі рославих козаків. Зате він до кінця своїх днів зберіг струнку і сильну фігуру, позбавлену такого властивого козацькій старшині животика (згадаємо, наприклад, важкого й обрезклого Кочубея). Аж до самої смерті гетьман скакав верхи, захоплюючи оточення своїм умінням, тоді як більшість його однолітків пересувалися у візках. Деякий час Мазепа носив невелику, шляхецьку бороду, але потім, коли почалася кампанія Петра по бородогоління, він змінив її в 1700 році на довгі вуса. Мазепа зовсім не був красенем (хоча Балюз і називає його таким в молодості). Але яскравий інтелект, що випромінював, розумні й пронизливі очі, природна грація притягували і зачаровували людей. Що вже говорити про більш ранні роки, якщо навіть у 1708 році шведи, наче змовившись, писали у своїх щоденниках, що Мазепа «дуже захоплює своїми жестами», «наші очі полонили його білі руки, тонкі, повні грації… величність, почуття гідности й суворість, яку злагіднювала елеганція».

Він був дуже закритою людиною. Це поширена фраза, яку повторювали багато сучасників з оточення Мазепи. Роки вивчення біографії гетьмана переконують, які повну міру його закритості навряд чи усвідомлювали навіть люди, що близько його знали. Жан Балюз, що так прагнув розкрити таємні думки Мазепи і залишив яскравий опис гетьмана та його двору, не міг і уявити, що за підсумками його візиту той склав детальне і украй негативне повідомлення Петру, зневажливо висміюючи француза й розкриваючи його справжні плани.

Мазепа не був звичайним правителем, який, досягнувши влади, бездумно й фанатично тримається за неї всіма силами, витрачаючи зусилля лише на внутрішню боротьбу й страшенно боячись суперників. Ведучи складну політичну гру, він зберігав свій внутрішній світ, повний захоплень і глибокого сенсу. Особисті речі (рахівниця і торбан), що збереглися, вірші, написані не для офіціозу чи на замовлення, але для себе, «в стіл», відкривають Мазепу як людину, занурену наодинці з собою в глибокі роздуми, зокрема про високі, філософські предмети, що любила грати на музичних інструментах та перечитувати античних авторів. Із власної волі й веління душі Мазепа відвідував учені диспути в київській академії, вів бесіди латиною зі студентами, не пропускав нові постановки в театрі. Любив і вмів займатися господарством і фінансовими проблемами. Він умів зупинитися і замислитися, подивитися на події з боку. Майже з перших років гетьманства він створював милий йому світ українського бароко. І як справжня річ у собі лише дуже рідко, в хвилину слабкості або крайнього роздратування, вихлюпував на оточення справжні емоції, які ним оволодівали.

Цією яскравою й багатосторонньою особою керували, безумовно, честолюбство й упевненість у власних силах. Без цих якостей політичними лідерами не стають. Але дуже небагато, досягаючи вершини влади, здатні, як і раніше, замислюватися про високі матерії й порівнювати з ними власні кроки. Діючи за тільки йому відомим планом, керований таємними думками й бажаннями, не ділячись ними ні з ким, а якщо й ділячись – то частіше всього лише частково або умисно дезінформуючи оточення, Мазепа був загадкою для сучасників і залишається складною фігурою для істориків.

Саме входження у владу гетьмана виявилося нелегким. Україною прокотилася хвиля бунтів. Ще відразу після усунення Самойловича багато козаків розійшлися з табору й стали розбурхувати людей. Почалися розправи над орендарями, їх грабували і вбивали. Будинки багатьох полковників теж були розграбовані за їх відсутності. Частина старшини опинилося в опозиції, не погоджувалися зі зміщенням гетьмана. Іноземці повідомляли, що велика частина України не визнала Мазепу. Він був навіть вимушений просити в Голіцина 4000 російських солдатів, які супроводжували його до Батурина. Син Самойловича Григорій разом з прилуцьким полковником Л. Горленком збирався шукати підтримки в Криму.

16