Дон Жуан | Страница 9 | Онлайн-библиотека


Выбрать главу
44Жуан читав ці твори у виданні,яке сумлінно звірив видавецьі де місця не зовсім бездоганніпокреслив геть цнотливий олівець.Проте усі уривки ті поганідбайливо перенесено в кінець,де, як дотепно вибрані цитати,їх кожен міг в додатку прочитати.45Це надзвичайно спрощувало справу,звільняючи від пошуків ловця,бо, як навмисне, юним на забавубула вся покидь виставлена ця.І так воно триватиме по праву,допоки не поверне на місцяхтось розумніший викреслене зновуі не прикриє виставку чудову.46Та й молитовник теж було негожедавати юнакові: як на зло,малюнками такими ж слово Божеу ньому ілюстровано було.Чи не вважав чудій якийсь, що зможесловесне ними вирізнити тло?Отож собі його лишила мати,щоб іншого Жуанові придбати.47Його читати змушували вдомаЄвангеліє й житія святихФоми, Ієроніма, Хризостома,і він читав з цікавістю про них.(До речі, це напевне аксіома,що серед богоборців запальнихвіддати першість треба Августину,чия «Спокуса» зваблює людину).48Вона заборонила й Августина,і гріх її на себе я беру.І покоївку в домі через синане молоду тримала, а стару.Була її це тактика єдина,коли вела ще з чоловіком гру —цю тактику, щоб клопоту не мати,я раджу всім жінкам застосувати.49І хоч у набожності й благочестіЖуан і жив, не знаючи біди,він мужнім ріс і очі мав розверзті,був красенем і хлопцем хоч куди.А що перебував на перехрестіміж церквою та матір’ю завжди,то мав тією стежкою, гадаю,потрапити прямісінько до раю.50Отож він спершу гарна був дитина,як говорив не раз я перед цим,в дванадцять мати вже була повиннапишатись навіть підлітком таким.Щоправда, часом вибухи у синатраплялися, властиві молодим,але загал їх легко переносив,допоки формувався цей філософ.51Я з висновком своїм не поспішаю,бо добре знав Жуанових батьківі щось розпізнавати, як гадаю,в людських серцях навчитися зумів.До того ж я і наміру не маюпо матерях судити про синів,та й не люблю я злого лихослів’я —його завжди уникнути умів я.52Отож мовчу. І є на те причина.Скажу лише: якби мені свогодоводилось виховувати сина,я б день і ніч не змушував йогочитати катехізис, і дитинапішла б до школи вчитися того,чого навчився я в її гостиннихі пам’ятних мені до скону стінах.53Учитись там! Хвалитися не стану.Та й не вернуть минулого назад!Не вводитиму грецькою в оману —її забув я зовсім… Verbum sat!Хоч сам здобув освіту я й погану,та все-таки, я думаю, хлоп’ятне так потрібно нині научати,як Дон Жуана научала мати.54В шістнадцять літ він гарний був до біса,стрункий і худорлявий, наче паж,хоч не такий, як пажі ті, гульвіса.Та входила завжди Інеса в раж,коли його якась потвора лисадорослим називала – терпла аж.Бо передчасність, як вважала ненька,великий ґандж і хиба чималенька.55Були у неї друзі бездоганні,та Джулія трояндою цвіла,і – ні! – не поступилася б Діані.Краса її природною була,як пас Венери, сіль, що в океані,чи Купідонів лук або стріла.Хоч порівняння, котрих уживаю,вже досить заяложені, я знаю.56Очей її блискучість і принадуїй мавританська кров передала.(В Іспанії вважають це за ваду,хоч в тім провина Джулії мала).Як Боабділ, лишаючи Гранаду,до Африки тікав не спроквола,в Іспанії лишилась прабабуся, —чи справа в ній, сказати не беруся.57Її з якимсь гідальго одружили,коли настав одружуватись строк.Йому б, напевне, предки не простилитакий зухвалий і ганебний крок —самі вони старалися щосилилише племінниць брати і тіток,хоч всім відомо – шлюб такого родуздебільшого погіршує породу.58Цих двоє перемішувачів крові,хоч і були батькам, як в серце ніж,та хлопчики пішли від них здорові,дівчатка не потворні, як раніш.Обставини, щоправда, випадковінащадків їм давали впереміш:я навіть чув, що жінка та зухвалачастенько незаконних дарувала.59Що б не було, родина розрослася.Минали покоління, линув час,з’явився син, а в цього лоботряса,звичайно, рід так само не загас,і народилась Джулія – окрасародини, що тепер цікавить нас, —як мати, чиста й гарна, і так само жу двадцять три устигла вийти заміж.60Вона напрочуд гарні мала очі(я сон завжди втрачаю від таких!),ввижалось – зір той виказати хочене гнів, а шал сподівань запальних.Коли ж уста всміхалися дівочі,от-от, здавалось, вивержеться з нихогонь жаги – якби свідома силайого велінням волі не гасила.61Її волосся темне, мовби туча,облямувало високо чоло,шовкові брови, темні та блискучі,як дві веселки вигнуто було,уста рожеві та небалакучі —все це іспанське сонце їй дало.Ставна на зріст. (А я – чому не знаю —малих на зріст жінок не полюбляю.)62Її посватав чоловік самітний,якому вже минуло п’ятдесят.Та у жінок звичай тепер новітнійі змога є купюру розмінять,щоб, коли муж твій п’ятдесятилітній,було їх краще два по двадцять п’ять.Та є у мене твердити причини,що й тридцять – непогано для мужчини.63Усе це прикро. Але як на мене,то винна тільки сонця сухозлоть.Його проміння дике і шаленерозпалює і труїть нашу плоть.І навіть піст і бдіння цілоденнене в силі хіть ганебну побороть.На Півдні кожен легше піддаєтьсявсьому тому, що любощами зветься!64Щасливі люди Півночі святої,де править доброчесність золота!Моральні там підтримує устоїмороз, що грішні душі огорта.(Себе в обіймах стужі крижаноїзмиряв святий Антоній неспроста!)Там за розпусту встановили митоі мають суддям грішники платити.65В Альфонсо ще була краса і сила,та Джулія і в пестощах своїхйого лише терпіла – не любила.Немало є на світі пар, що їхбуденщина об’єднує безкрила,бо дуже мало спільного у них.Альфонсо ревнував, але нікомупризнатись не насмілився б у тому.66Хтозна чому, та Джулія дружилаз Інесою – неначе завдякитому, що хоч їх дещо і різнило,обох єднали де в чому смаки.Базіки теревенили щосили,неначебто ще в молоді рокиІнеса при Альфонсові, бувало,про стриманість сувору забувала.67Уся Севілья тільки те і чула:цей флірт триває, судячи з ознак!І Джулію Інеса пригорнула —не розіллєш водою їх ніяк.Альфонсо був у захваті: мамулайого хороший схвалювала смак!Та хоч плітки і ширились зухвалі,Інеса їх спростовувала й далі.68Чи Джулія прочула власним вухом,чи просто здогадатися змогла,не знаю… Ані словом, ані рухомвона того відчути не дала.Можливо, що не відала і духомабо цілком байдужою була…Коли ж від світу крилася й таїла,то, визнаю, – робила це уміло.69Якщо лише тринадцятий хлопчині,а жінці вже не менше двадцяти,за ласки їхні чисті і невинніне можна їм, звичайно, доректи.Та двадцять три вже їй минуло нині,і встиг Жуан шістнадцяти дійти…За кілька літ міняються на дивовзаємини – на Півдні особливо.70Та байдуже, яка тому причина,а ніжність ласки їхньої – не та.Зробився соромливішим хлопчина,а жінка часто очі одверта…Вона вже розуміти все повинна,та не такі Жуанові літа:він уявити наслідки не в силі,як сухопутник – океанські хвилі.71А Джулія і в стриманості ніжна —ледь-ледь його торкнеться і тремтить.І хоч уже доросла і заміжня,в очах небесна хилиться блакить…Коли ж рука Жуанова й недвижнаїї руки торкнеться мимохіть,в душі його здіймаються флюїдине менші, ніж від палички Арміди.
9