Дон Жуан | Страница 7 | Онлайн-библиотека


Выбрать главу
7Оті вінки над вашими лобамиприховують ганьбу самих лобів,а може, й рештки сорому, що ваминіколи керувати не умів.Не заздрю вашим лаврам. І плодамия б їхніми живитись не хотів.Ще Вальтер Скотт і Крабб одним ударомвінки у вас віднімуть незабаром.8Я ж з Музою безкрилою не встанупроти Пегаса вашого дарма.І хай вам доля славу дасть жаданута вміння, що його у вас нема.І пам’ятайте – віддавати шанувелить нам поміркованість сама,бо так і сяк сучасників картати —не засіб майбуття завоювати.9Той, хто нащадкам сам заповідаєнеумирущість виключну свою,себе самого дурить і не маєнадій в віках діждатись врожаю.Коли ж таке вряди-годи й буваєі хтось один опиниться в раю,то більшість пропаде. І бозна, де тізухвальці, котрі потонули в Леті.10Якщо славетний Мільтон і звертавсядо суду й справедливості віків,і Час – великий месник – поквитавсяіз кожним, хто знущатися умів,то лиш тому, що Мільтона мета всяне в тому, щоб паплюжити синів,аби батькам і тронам догодити,а в намаганні істині служити.11А що, коли б сліпець отой з могилипостав ураз, живий, як Самуїл,щоб королям і кров захолодилийого пророцтва з осудом навпіл,чи коли б дочки, що його ганьбили,постали й узялись до чорних діл, —гадаєте, навколішки він став биперед престолом царственої мавпи?12В крові ірландців поплямивши рукиі терен влади збільшуючи свій,прирік людей на горе і на мукисер Каслрей – цей тиран і лиходій.Його девіз: немає запорукипевнішої, ніж лихо в світі сій,щоб, всім у хліб підсипавши отрути,і свій народ знедолений закути.13Його промов обурливих хвалитине зважувались навіть холуї,а вороги та людство посполитеїм присвятили дотепи свої.Він мав один талант – брехні служитиі кайданами славити її.Ні іскри не злетіло з того жорна,де серцевина темна і потворна.14Він навіть в реместві убивці й катанехлюй – і це завжди йому з руки,бо милостивців здатні налякатиповсюди ним залишені дірки.Його мета – серця й думки топтати,аби народам датися взнаки.Він чесно заслужив ганьбу повсюди,де в кайданах у світі стогнуть люди.15Нікчемний дух завжди відповідаєнікчемності статури. В згоді з циммалий та хирий завше вимагає,щоб розумніші гнулись перед ним.Раб у душі, він певен, що немаєжиття, коли не коряться малим.Зухвальство боягузливе й порочне,і це ми нині бачимо наочно.16Куди втекти? Коритися бандитаммене не змусить лютий лиходій.В Італію? Але й вона під гнітомтак само, як Ірландія. І їйв борні зі злом отим несамовитимне допоможе вірш такий, як мій.В Європі є раби, царі й магнати.Є й Сауті, щоб все те оспівати.17Тобі, поету, вславленому нині,присвячую поему цю – бери.Слова в ній чесні й прості і повинніслужити цілям нашої пори.Не покривлю душею: жовті й синія полюбляю вігів кольори.Відступництво, проте, мій торі, модне.Чи Ваше з цим Відступництво не згодне?

ПІСНЯ ПЕРША

1Нема героя в мене! Чи не диво —тепер, коли заледве не щодня,з газетних шпальт волаючи жадливо,новий герой увагу зупиня!Але, оскільки доля їх примхливоскидає геть здебільшого з коня,я обираю краще Дон Жуана,хоч доля на кону його й погана.2Був Кемберленд – отой м’ясник із ятки,і Вулф, і Гренбі, славлені без мір,Бургойн і Веллінгтон, яких нащадкище не стомились славити з тих пір —всі «дев’ять поросят одної матки»,як говорив колись у нас Шекспір.Був Бонапарт і Дюмур’є, которіувічнені в «Кур’єрі» й «Моніторі».3Дантон, Бріссо, Марат і Лафайєтсебе зуміли славою укрити,і досягли своїх військових метБарнав і Гош – французькі фаворити.Було чимало й ще. Про всіх поетв своїй поемі міг би говорити.Ці імена повсюди в світі знано,але вони римуються погано.4Був Нельсон – бог війни на Альбіоні,але змінився напрямок подій,і Трафальгар поглинули бездонніліта, в яких побляк і той водій.Віднині вже моряк, як в роки îні,не викаже піхоті гонор свій.Король наш повернув до суші круто,Тож і Дункана, й Нельсона забуто.5Були й до Агамемнона тямущі,які чинили лихо та добро,але вони забулися – тому щоминуло їх поетове перо.Хто в тому винен? А донині сущі,сказати б, не захоплюють… і протаких не створиш гарного романа.Ось я чому і вибрав Дон Жуана.6«In medias res» епічно починати —це правило Горація. Затимуявлення герой повинен датипро все, що спершу коїлося з ним:про рай, чи грот, чи сад побіля хатиз шатроподібним деревом старим,де наш герой обняв свою кохануі де пилось, як в тиші ресторану.7Такий був метод – наслідок звичаю.Але, на щастя, метод цей не мій.Я починать з початку полюбляю,дотримуючись розвитку подій.Тому з батьків героя й починаю,хоч темі буду змушений отійвіддати гибель часу і роботи,якщо ви, розуміється, не проти.8Він родом із Севільї. Саме звідти,де помаранчі й дами – золоті.Не марно твердять: той не жив на світі,хто не відвідав рай той у житті.Ще Кадіс є… про нього говорития трохи згодом маю на меті.Отож батьки у злагоді та миріжили в Севільї, при Гвадалквівірі.9Гідальго був і лицар знаменитийЖуанів батько, тобто дон Хосе.Під ним скакун, мов з вершником ізлитий,бувало, мчить стрілою – не повзе.І родовід такий, що – не запитуй:не кожного так доля вознесе.Тож дон Хосе і народив героя,а той… не мовлю поки що того я.10Освічена була в Жуана матиі мала теж достоїнства свої.Її добропорядність порівнятимогли хіба що з розумом її.Тож поруч з нею навіть програватимав дон Хосе – сам голова сім’ї,і через це не дивно, що в окрузіїм заздрили і вороги, і друзі.11Вона напам’ять знала Кальдерона,Лопе де Вегу знала, і тому,коли актор непевно мимрив з кону,то за суфлера правила йому.Могла і фору в справі цій законнудонна Інеса дати будь-кому:тож мнемонічні лекції й трактатибуло їй зайве слухати й читати.12Великодушність – ось її чеснота.А коник – математика. Воналюбила розмірковувати доти,аж поки філософська глибинане доведе до повної нудоти,сягнувши геть затемненого дна.Шовки вдягала тільки ті, що личать,хоч назвами своїми й пантеличать.13Вона в латині тямила чималоі знала грецькі літери. Ручусь,що самотужки книжку прочиталаі мовою французькою якусь.Та з рідною поводилась недбало.А спробуй, навіть силою примусьвисловлюватись ясно чоловіка,коли він розмовляє, мов заїка!14Англійській та єврейській віддавалаІнеса перевагу над всімаі твердила, що схожість небувалаіснує поміж ними недарма.Та чи вона на те підстави мала,нехай наука вирішить сама,хоч «Я ваш Бог» єврейською і схожена звичний вигук наш «побий вас боже!».15Жінки, які патякають без діла,трапляються нерідко. Але цяще більше навіть висловити вмілабагатомовним виразом лиця.Як Ромілі, в собі вона волілазнайти життєвим справам рішенця,хоч вкоротив життя він, як відомо,коли не всі були у нього вдома.16Роман Еджворт, що вискочив з оправи,трактат з моралі, цифра на ногах —ось чим вона була по суті справи.І навіть, Пані Заздрості на жах,жіночих вад, крім чесності й добра, вине віднайшли б у неї і в думках.Коротше – цноти втілення знаменне.Що все-таки найгірше, як на мене.
7