Дон Жуан | Страница 6 | Онлайн-библиотека

В оригінальній легенді персонаж наділений особливою волею до життя і волею до влади. Він – передвісник ніцшеанського повороту у філософії, зокрема, у моралі. Для Дон Жуана Бог давно помер і помер передусім в образі церкви, інституції, яка більше не здатна генерувати справжню віру. Дон Жуан – це втілення справжньої сили, яка може зносити на своєму шляху різні перепони. В образі, який конструює Дж. Байрон, спостерігаємо риси, притаманні як англійському, так і німецькому романтизму. Передусім ідеться про шеллінґіанське бачення діалектичного зв’язку людини і природи, про прагнення природи «розвинути» себе в людині, перейшовши на якісно інший рівень розвитку. Воля Дон Жуана не знає обмежень і прагне постійного розвитку. Водночас ця воля не має аналогів або ж, відповідно до категорій філософії Фіхте, «Я» Дон Жуана не може натрапити на «Не-Я». Дон Жуан не типологічний, а акцентуйовано-унікальний, наділений гіпертрофованими рисами, які ніколи не зможуть знайти адекватного сприйняття у світі людей. Дон Жуан – це Янус, який має два обличчя. Одна частина його єства людська, але є інша частина, яка не живе законами суспільного договору, моралі, усталеної етики, що взорує на релігійні догми. Саме тому твір Дж. Байрона і здобув такого карколомного успіху: читачі мали можливість спостерігати за героєм, який має надлюдські риси; Дон Жуан – це передніцшеанська Над-Людина, яка не має «зачіпок» за реальність, яка вільна й свавільна, подібно до персонажів, які уособлюють свавілля природи та її стихій у драміфеєрії «Лісова пісня» Лесі Українки. Дон Жуан – представник байронічної парадигми героїв-вигнанців, наділених духом боротьби й іманентною суперечністю, амбівалентністю, психологічно-метафізичною роздвоєністю.

Безперечно, Дон Жуана можна зарахувати до категорій акцентуйованих особистостей, до яких належать Гамлет або ж Родіон Раскольніков. Цей персонаж Дж. Байрона має значний вольовий потенціал, інспірований особливою внутрішньою вітальністю. Для окреслення іманентної сутності Дон Жуана доцільно пригадати берґсонівське поняття «ålan vital». По суті, йдеться про інваріант фаустівського духу, який ніколи не може спинитися у пізнанні реальності, в отриманні задоволення від вчування у життя. Проте, йдеться не про контемпляційну стратегію, не про спокійне й гармонійне замилування життям, а про його перетворення, постійну трансформацію й перевірку на міцність. Дон Жуан – це демон, який поєднує одночасно риси як Фауста, так і Мефістофеля. Його вітаїстична інтенція спрямована на підкорення інших, а отже, йдеться про модель суб’єкта-колонізатора, який завойовує тіла й підкорює серця. Але саме у цьому й полягає телеологічність Дон Жуана як частини власного світу: сенс його життя полягає у перевірці світу й людей на здатність залишатися людьми, на здатність відчувати кохання й Любов. Дон Жуан відповідно до позитивістського бачення – заручник власних комплексів і травм, які настільки потужні, що ніколи не можуть бути проговорені до кінця, а отже, герой позбавлений права бути «вилікуваним». Проте, чи може Дон Жуан бути «здоровим», позаяк це означало б і його «нормальність»? Цей персонаж іманентно акцентуйований, і його вихід за рамки як зовнішні, так і внутрішні уможливлений саме наявністю значної кількості травм і больових точок, які керують поведінкою героя. У часи, на які припадає розвиток англійського романтизму, ця хворобливість набуває меланхолійно-апатичного забарвлення у результаті гірких розчарувань щодо переформатування реальності. «Розум та відвага Дон Жуана, його героїзм та чинність, багатство його почуттів, його здатність кохати, його краса, усі ті властивості, що вивищують його над середнім рівнем придворних франтів та джентльменів, мали б стати джерелом великого життя. Але заповнити свої роки вагомим змістом він міг лише в іншому суспільстві, <…> а може – і в іншу епоху. У сучасній Європі усі його принади можуть використовуватися тільки для салонних перемог».

Дон Жуан – багатовимірний художній образ, який залишається цікавим для інтерпретації в сучасному літературознавстві й у театрознавстві, маємо численні версії постдраматичних постановок «Дон Жуана», здійснених відповідно до художніх принципів постмодернізму й пост-постмодернізму (метамодернізму).

Саме окреслена психологічна рельєфність героя, багатовимірність, наявність вітаїстичної «безодні», душевної та вольової «прірви», що штовхає на постійні подвиги, визначаючи або демонозалежну долю, або детермінованість соціально-політичним контекстом і власними інтенціями, робить Дон Жуана традиційним образом, який актуалізується в різні культурно-історичні періоди. Чергове українське перевидання класичного твору англійського романтизму свідчить про актуальність образу Дон Жуана у наш час, а також про важливість критичного сприйняття дійсності, часто наділеної численними політичними суперечностями, конфліктами та абсурдом. І напевно, сьогодні важливо не впадати в апатію, не розчаровуватися, просто аналітично розкладати вияви абсурду на ключові чинники і протистояти їм власною активною громадянською позицією.

Наприкінці ХІХ ст. переспів Байронової поеми здійснює П. Куліш. Вперше українською мовою повністю завершений переклад Байронового «Дон Жуана» було видано у 1985 р. Раніше ця поема була надрукована у Москві у російському перекладі Т. Гнедич. 2001 р. видавництво «Фоліо» видало український переклад Сави Голованівського із передмовою С. Павличко, а в 2007 р. твір побачив світ у перекладі Валерії Богуславської у видавництві «Дух і Літера».

«Дон Жуан» Дж. Байрона – це твір не стільки про акцентуйовану постать, яка, безперечно, постає ключовою для розгортання художньої реальності, скільки про час, політичний і соціальний контекст, про моральний занепад і кризу віри, політики, соціальних інститутів. Тож саме байронівський «Дон Жуан» повертає нас до себе, пропонуючи замислитися над екзистенційно важливими питаннями, у пошуку відповідей на які ми й народжуємося як свідомі суб’єкти реальності, наділені активною громадянською позицією, моральним імперативом і волею до змін задля формування комфортного майбутнього, заснованого на засадах гідності та етики.

ПОСВЯТА