Дон Жуан | Страница 2 | Онлайн-библиотека

Лише такий підхід здатний убезпечити людину від розчарувань або ж самозахоплення, наслідки якого вельми сумні. Зрештою, оповідачеві притаманна здатність сміятися не лише над навколишнім світом, а й над собою. Байронівському «Дон Жуану» властиве самопародіювання, часом у раблезіанській манері. Лист Юлії допомагає авторові досягти трагічної напруженості, проте лише на незначний проміжок часу. Байрон не може не розповісти, що потім сталося з листом. Під час мандрівки з Севільї до Кадіса у Дон Жуана на кораблі починається морська хвороба. Перехилившись через борт, він ненавмисно забризкує блювотою послання Юлії, написане на папері із золотим обрізом і філігранною кіноварною печаткою. Варто пам’ятати, що на той момент Дон Жуану лише шістнадцять років, він недосвідчений і нездоровий. Таке поєднання різних, подеколи протилежних стильових регістрів видається оригінальним, сміливим художнім прийомом. Дослідники вважають, що саме цей епізод мав на увазі Вільям Гезлем, пишучи про дивовижну здатність Байрона до самопародіювання: «За класичним сп’янінням маємо полоскання розчином соди <…>. Після блискавок і шторму нам розповідають про домашній побут і рукомийник».

Розум оповідача гострий, дотепний, він висміює й пародіює, але водночас у такому погляді на світ наявна особлива дошкульна вітальність, іронічна життєствердність.

Іронічність авторського голосу у творі органічно поєднана із самокритикою, дошкульний сарказм – зі здоровим сміхом, філософічні напучування – із жартівливим балагурством і блазнюванням. С. Голованівський зміг майстерно відтворити іронічний пафос оригінального твору, у перекладі помічаємо чимало мовних знахідок, які свідчать про скрупульозність роботи перекладача. Загалом можна стверджувати, що «Дон Жуан» – це твір, у якому переплетено діонісійське, стихійне, тілесно-сексуальне й аполлонівське, розумово-інтелектуальне, духовно-душевне (емоційно забарвлене).

Світобачення оповідача позначене рисами карнавального світогляду, для якого властива гра високого й низового, постійне перемикання регістрів між елітарно-інтелектуальним і бурлескнорозважальним, повчальним і гедоністичним. Зрештою, це лише потверджує специфіку авторського світовідчуття: у дійсності усе плинне й немає незмінних параметрів. Буття не дається людині в онтологічних формах, воно експлікує себе передусім як суще, для пізнання якого потрібно уміти сміятися й «бавитися» у життя. Шекспірівський мотив «весь світ – театр» («all the world is a stage») притаманний і цьому творові Дж. Байрона:

Проте саме така оповідна стратегія й забезпечила успіх твору, який було б непросто «подолати» без наскрізної іронії та самоіронії. Оповідач – це блазень, наділений можливістю говорити правду і сміятися з себе та інших.

Світ навколо Дон Жуана духовно мізерний і фарисейський, побудований на викривлених ідеях щодо досягнення й загалом сприйняття соціального блага. С. Павличко слушно зауважує, що «Дон Жуан» Дж. Байрона «не просто іронічна поема і не лише поема, зосереджена на проблемах естетики, на пародіюванні художніх творів, на боротьбі з літературними напрямами, а шедевр політичної, соціальної сатири, якій не було рівних в англійській літературі з часів Джонатана Свіфта». Ці рядки з поеми – приклад до того, про що пише С. Павличко:

Художній простір поеми можна було б порівняти з фентезійним, усвідомлюючи, звичайно, певну умовність такого зіставлення. Одна зі специфічних рис фентезі як жанру літератури полягає в тому, що простір, сконструйований у фентезі, потенційно стримить до безконечності. Художній світ байронівського «Дон Жуана» як на початок ХІХ ст. також видається надміру гіпертрофованим і географічно відкритим, іманентно незавершеним і потенційно нескінченим. Простір поеми розімкнений, об’єднаність географічних локусів досягається наявністю наскрізного образу Дон Жуана, який уможливлює нанизування значної кількості сюжетних ліній, водночас кожен новий локус маркується новим жіночим образом (Юлія – Севілья, Гайде – піратський острів, туркеня – Росія, Аврора – Англія). «Дон Жуан» Дж. Байрона – це історія-травелог, світ захопливих мандрів та екзотичних жінок; власне, саме через жінок часто й відбувається пізнання «множинних світів» у цьому творі. Однак етнокультурні картини відвіданих країн хоча і посідають центральне місце, але здебільшого потрібні для характеристики протагоніста. На думку більшості дослідників поеми, жінки для Дон Жуана – це засіб адаптації як до різноманітних обставин життя, так і до етноментальних особливостей чужих країн (Аделіна, Дуду, Катерина II). Подеколи перебування в «інших світах» оповідач розкриває в іронічно-саркастичному тоні, показуючи, що ключ до розуміння людського життя та його зиґзаґів криється у вельми простих речах, які й визначають людську природу:

Дон Жуан належить до традиційних літературних образів, які генерували окремий самодостатній і багатовимірний літературний рецептивний дискурс. Рецепція – це «синтетична форма генетично-контактних зв’язків, яка полягає у сприйманні ідей, мотивів, образів, сюжетів із творів інших письменників та літератур і їхньому творчому переосмисленні в національному письменстві чи творчості митця». У контексті діалогічного розуміння міжлітературних зв’язків Ганс Роберт Яусс зауважує, що варто «розрізняти в історико-літературному процесі обидва аспекти стосунку тексту і читача, тобто вплив – як спричинений текстом – і рецепцію – як спричинений адресатом – елемент конкретизації смислу». Сьогодні донжуанівський дискурс – це поліморфна гетерогенна система, якій притаманне продукування нових смислів (що часом можуть кардинально розходитись з оригінальними), нових інтелектуально-мистецьких практик та ін. Нині донжуанівський дискурс постає настільки строкатим явищем, що його первісні смисли (когнітивні фрейми), породжені севільською легендою, «затираються» пізнішими інтерпретаціями і в разі їхньої апропріації масовою свідомістю остаточно «затіняють» первісні смисли. У такому разі пізнання деяких первісних смислів тексту не видається можливим на рівні масової свідомості або ж результати такого пізнання не можуть змістити набутих уявлень, що утворюють альтернативну смислову реальність навколо Дон Жуана.