Тиха Країна. Поема-казка | Страница 1 | Онлайн-библиотека


Выбрать главу

ТИХА КРАЇНА. Поема-казка

Глава 1

І

Дрімає Сонце над горою;

У полудневому спокою

Країна безтурботно спить;

Лишень повітря мерехтить

Понад степною благодаттю.

М’якою, гарною печаттю

Лежить спокій над краєм сим.

Нікого не тривожить грім

Що десь далеким Світом ходить;

Сюди страждання не доходять,

Тож спить спокійно в моря край.

Ходи собі, та й позіхай,

Попрацювавши за звичаєм.

Велика річка з водограєм

Перетина Країну ту.

Землю́ родючу і святу

Тут пестить матінка Природа;

І злагода, на заздрість Сходу

Доладно з совістю живуть…

Але пора сказать мабуть

Про головних моїх героїв,

Що здавна в мирі і спокої

Ведуть тут свій звірячий рід.

Придивимось для них як слід,

І може їх велика зграя

Когось вам, друзі, нагадає.

І І

На континенті, що чималий

Життя звіряче вирувало,

Та Лев уже не був царем.

Тваринне царство все розпалось,

Країн чимало викуплялось

Серед степів, де всі жиєм.

Були якісь там темні сили

Що так зі світом учинили, -

Про теє поки ні ду-ду;

Бо ще накликаєм біду

На наші селища і хати…

Та хто хотів, той панувати

Вигі́дно у Країнах міг.

І чи то треба так, чи збіг:

Життя гарнішим не ставало.

Усе тепер державним стало,

Що бу́ло вільним для тварин.

Тепер у кожного свій тин,

А от нора або печера,

Що вільними були ще вче́ра –

Тепер державне є майно.

Панам при владі все одно,

Хто буде у печері жити,-

Аби за неї заплатити

Панам він міг якийсь там зиск.

А ні – то йшов на звіра тиск:

Могли тоді з нори прогнати,

Або печеру відібрати,

Або ж гніздо, під тихий писк.

ІІІ

А щоб на теє заробити,

Ті мусиш панові служити,

Іти до нього у ярмо.

Бо жир запанував всім світом,

А капіталом володіти

Поча́ло гаспидське клеймо.

І навіть там, де світлі сили

Звірячим краєм володіли, -

Сплелися гадові клубки.

І у потрощених Країнах

Збирать мільйони на руїнах

Вони кортіли залюбки.

ІV

Щоб вникнути людських обурень,

То на чолі Країни дурень

Щораз за гадів поставав.

Спочатку Філін «керував»,

А потім Лис Рудий узявся,

І довго тим він пробавлявся,

Хвостом зрадливим скрізь махав.

А як прийшла пора до зміни,

Одраз взялися за чуприни

Усі вельможнії «брати».

Набравши в рота гіркоти,

Одне на одного плювали,

І так Країну розхитали,

Що стали звірі, як чорти.

V

І всі сваритись почали.

Забули, як колись жили

В великій і спокійній зграї,

Були при мирі і врожаї,

Давали відсіч ворогам;

А як прийшла пора розділу,

То все неначе відлетіло

Незримим гадам та панам.

Про теє ще не всі забули;

Та чи повернеться минуле,

Як тільки рикать, та мовчать…?

На кого ж Лиса помінять?

На дереві висить афіша:

Там рветься господарювать

При владі, із косою Миша.

За нею йде непосидющий

Хамелеон підступний – Ющик;

Що знов змінився у лиці.

А третім, бо други́х не стало,

До трону сунеться Коала,

З батоном хліба у руці.

Гей-гей, «свобідная» Країна,

Звіряча зігнутая спина

Якраз годиться для панів.

Та їм ще треба, щоб голів

Ви гордо так не піднімали;

Тому у вічі вам брехали

Натхненно, впевнено вони.

А у тварин росли сини,

Що слухали панів зрадливих;

І от вже предків своїх сивих

Підняли діти на кпини ́…

Глава 2

Ото був цирк на всю Країну!

Летіли кігті, шерсть і слина, -

То вівся виборний процес.

У всій красі постав «прогрес»

Недосконалої системи.

Але народ щасливим був,

Бо з цим видовищем забув

Свої холопськії проблеми.

VІІ

Аж раптом, схо́пивши корону

Хамелеон доліз до трону

(Вже не міняє колір свій);

І сів там, наче головний.

Народу то було байдуже,-

Аби з боків не драли дуже,

Хто на верхівці Зради сів;

Не стане замком вільним хлів

З сумнівної такої чести.

Тягар той звикли звірі не́сти,

Бо народились у ярмі…

Між панства теж не було крику,

Хоч подив там пройшов великий,

Та змовились вони самі.

Бо кожен з них мав певну частку

(Там па́нам – зиск, народу – пастка),

Тому домовились вони.

І, вже не знаючи вини,

Хамелеон здружився з Мишей:

Помічником при Зраді втішив

Її жорстку, гарячу злість.

І іншим кинув свою кість;

Та з помаранчевою пикой

Почав свій розум невеликий

Штурхать, аж поки прийде млість.

VІІІ

Смурним ходив один Коала.

Його оточенню опала

Була також сумна й гірка;

Багатіїв жорстка рука

Їх довго проти шерсті м’яла.

Проте надія не зів’яла

Посісти від колись на трон…

ІХ

Як «керував» Хамелеон,-

Про теє нічого й казати;

Пройшла його пора, мов сон,

І знов поча́ли вибирати

До Зради нового царя.

Коалі милая зоря

Тоді, нарешті, засвітила;

І як би Миша не шипіла,-

Коалі випав ліпший фарт.

Та й звірям був він до вподоби,

Бо їх не зводив до худоби,

І патріотом був – не в жарт.

Х

І почались великі ди́ва:

В Країні лад, у полі жнива…

Між звірів ситі навіть воші;

У Гаспидів не просим гроші;

Воркуємо з сусіднім Краєм,

І прадідів своїх вітаєм,

Та згадуємо ворогів.

В Країні чути ситий спів,

Та зле шипіння з-за кордону…

Аж зазіхати на корону

З косою Миша почала.

За те посаджена була

У темний льох на кілька років.

Щоб не робила зайвих кроків,

То в робітничому бараці

Її охотили до праці.

ХІ

Та, матір Божа, Кресна сила,

Яке ледащо ти вродила,

То хоч над нею стій, та плач:

Як вчула Миша про роботу,

На пиці вилізла гидота

Немов по ній пройшовся квач.

І кволою додолу впала,

І сіпалась, ревла, стогнала, -

От-от сконає на руках.

Та лікарям не йняла віри,

І хоч «вилазила зі шкіри»,

Від них тікала по кутках.

Хворіла Миша від роботи…

ХІІ

А втім Коалі злі турботи

Поча́ли Змії додавать.

Бо їм Країни благодать

Була, як ладанка для чорта.

І от у Зраді зла когорта

Поча́ла з тіні поставать.

І вголос почали кричать

Про несусвітнє тії пики.

Всі глашатаї та музики,

Що в Гадів брешуть на ціпку

Поча́ли ту бридню гірку

Зливати жителям у вуха.

Звірячий люд те якось слуха

І сатаніє від думок, -

Мовляв, життя немилим стало.

І революції росток

Вже зріє супротив Коали.

ХІІІ

Аж тут до трону надійшли

Країн чужих сановні звірі;

Слова і лестощі несли

Про спільний рай в новому мирі.

І почали рядить про теє,

Що Зрадам слухать залюбки:

Про пиху, – то для них святеє,

А для народів – навпаки.

Іще патякали про гроші,

Про вигоди багатіям;

Народу – теж життя хороше,

Та згідно деяким статтям.…

ХІV

Масні слова лились рікою.

Вони позбавили спокою

Зрадливих владних паничів.

Ті засідали уночі,

Щоб якось викрутить до Згоди.

Про те, як житимуть народи

Не думав в залі жоден звір.

Коалі в лапах той папір

Вони несли, зібравшись з духом.

Той почухрав собі за вухом,

Надалі взявся до листа…

Хоч Істина бува проста,

Проте пани її сховали,

Бо друкувати наказали

По кілька сотень сторінок.

Коалі аж вкололо в бок

Від того дикого прожекту.

Та нехтувати Зрадну секту

Він зараз же не міг ніяк:

По перше – був в душі добряк,

По друге – не дали б закони;

Та й від чужих Країн прокльони

Були йому не до ладу.

Бо, мовим прямо, на біду

Коалине сімейство нині

Держало з скарбом різним скрині

В отих Країнах, у мінял;

Хоча патріотизм хороший

Не в’яжеться з поняттям «гроші»

(А з тим – «офшори» і «обнал».)….

ХV

По всій Країні ґвалт почався,

Бо хто на Згоду сподівався –

Коала те не підписав.

І в Зраді не один стрибав,

1