Выбрать главу

Ще того самого ранку, тільки сонце сходило, я знову ішов хідником попри Народній Дім, де містився Союз. Світ виглядав мені інакшим, чи тому, що я його знову прощав, чи фізичне вичерпання і шум в ухах не дозволили сприймати його таким, яким він був.

На вулиці Львівській ні живої душі. Та несподівано надійшла дівчина, що обслуговувала родину, яка жила в домі Софії Шумської. Пройшла попри нас із страхом і сльозами в очах. Я, либонь, до неї усміхнувся, бо часто її стрічав на вулиці в сусідстві. Через чверть години за мною закрилися двері судової повітової тюрми.

8. ТРАНСПОРТ ДО ЗОЛОЧЕВА

Коли вже зникли сліди поліційних допитів, які видніли на обличчях майже кожного з нас, замкнених у судовій міській тюрмі, нас викликали на подвір'я. Поліція пов'язала нас ланцюжками й парами, що були пов'язані ще окремим ланцюгом, в ранішніх годинах повела на залізничну станцію.

Сонце яскраво вже світило, молоденькі листочки на деревах блищали своєю свіжістю та манили мої очі. Зелена травичка при дорозі, на якій часто зустрічався жовтий квіт молочаю, і під деякими домами нарцизи нагадували мені весну в повній красі. Чому того всього я не спостерігав перед тим? Це все таке гарне й дороге, навіть небо стало синіше, аж темне, й манило душу у свої незбагненні простори. Хотілось іти хоч би закутим, іти далеко-далеко й милуватися красою природи.

Рівночасно радість і сум оповили душу. Сум тому, що я був свідомий останнього прощання на волі. Аджеж прийде час, коли мури тюрми все закриють, лишаться тільки спомин про ті квіти молочаю, на яких уже увихалися бджоли, поля, які вкрилися ранньою озиминою, те небо, яке можна буде бачити хіба тільки через заґратоване вікно.

Та не було коли роздумувати, нас завантажили до вагону, й ми поїхали на Львів.

Висіли знову на Підзамчі у Львові і на станції чекали кілька годин на потяг до Золочева. Більша кількість поліції, яка тісно оточувала юнаків {найстарший із нас, районовий провідник ОУН Дмитро Кушинський із села Криве мав усього 23 роки і вже відсидів два з половиною роки тюрми в Золочеві, побувши на волі ледве кілька місяців) звертала на себе увагу всіх присутніх на станції.

Я завважив молоду дівчину-панянку, яка, як видно було, – шукала нагоди зблизитися до нас; її очі так і горіли бажанням довідатися, хто і за що арештовані. Вона підходила до поліції і питала про нас польською мовою, але поліція не відповідала. Тому, що я дивився пильно на неї, вона спробувала нав'язати контакт зі мною при помочі міміки. Я потвердив її німий запит, що ми українці й націоналісти. Звідки й куди нас везуть, годі було мені відповісти. Та все таки вона врешті відчитала з рухів моїх уст і сама повторила устами назви Радехова й Золочева. На її обличчі лягла легка усмішка.

Я був переконаний, що це вона збирала інформації для Служби Безпеки ОУН.

Коли ми сідали до потягу, дівчина помахала ще рукою в нашому напрямі і ми сховалися в переділі вагону.

* * *

Із залізничної станції в Золочеві до тюрми, яку називали «Замок», було досить далеко. Ми підходили доріжкою до гори, на якій височіла тюрма. З лівого боку було багато зелених дерев, а із правого боку оточував тюрму високий вал, підмурований кам'яною стіною. На тому валі стирчала колюча загорода із дротів і сітки. На одному розі стояла будка для сторожа, який проходжувався високо на валі.

В той час у тюрмі досиджував свого 5-тилітнього вироку Степан Шульган з-під Золочева, єдиний український політичний в'язень-націоналіст. Було ще кількох українських комуністів і жидів із Бродів та околиці.

Нас по одному розміщували по камерах тюрми між кримінальних в'язнів. Дмитра Кушинського дали до камери ч. 4, а мене до камери ч. 5, отже в сусідстві. Нам було вигідно перестукуватися тільки через стіну. Дмитро Кушинський уже знав тюрму, бо щойно перед місяцями її опустив, знав обслуги і деяких кримінальних в'язнів, тож давав «цинк» по камерах, щоб «кіндери» (кримінальні верховоди в камерах) не знущалися над прибулими націоналістами, бо при нагоді «скрутять в’язи й буде могила» кожному.

В той час більшість кримінального елементу політично орієнтувалася на комуну й часто з намови комуністів давалася добре взнаки українським націоналістам. Остороги Кушинського багато допомогли зберегти молодих юнаків ОУН перед наругами кримінальних в'язнів, та все таки в одній камері горішнього поверху, наших двох друзів бито й вони терпіли знущання.

Одначе такий стан довго не тривав. Прибуло ще кілька нових транспортів друзів з нашої Радехівської справи, їх розміщено по кількох у камері і з тим мусіли числитися кримінальні в'язні. Коли ж іще прибули нові націоналісти із Золочівщини зі справи Ясінських, тоді всі «кіндери» принишкли. Криміналісти українського походження відразу змінили свою політичну орієнтацію на націоналістів, з якими почали втримувати дружні відносини й часто чинно виступали проти тих, які симпатизували з комуною. Таким чином націоналісти скоро мали поважний вплив у камерах.

По кількох місяцях до тюрми привезли студента права Степана Галамая, якого поліція намагалася пришити до групи Ілярія Кука у справі Ясінських. Хоч не було конкретних даних, що Степан Галамай належить до ОУН, усе таки польський суд засудив його на три роки тюрми. Степан Галамай був провідником нашої націоналістичної групи, яка восени 1937 р., разом із прибулими друзями з Тернополя, начислювала біля сто осіб. Галамай теж переводив із нами ідеологічний вишкіл. Тут слід згадати про молодого гімназиста з Тернопільщини Безкоровайного, який був спокійний у поведінці, але дуже ідейний і бойової вдачі. Це ще був юнак, якого тюремна адміністрація кинула до тюремної темниці, що робила часто з націоналістами з якоїнебудь причини. В сусідніх камерах в'язні чули, як Безкоровайного сторожі били кількома наворотами і там його в темниці по кількох добах замучили на смерть.

Довше мені довелося сидіти в камері ч. 23 на горішньому поверсі з Петром Цицою, теж із справи Ілярія Кука. Це був високий і вродливий бльондин, із великими синіми очима, Дуже товариський. На поліційних допитах, які були тяжчі, не витримав і заломився. Він так оповідав мені про справу Ясінських.

Повітовим провідником Золочівщини був Василь Кук. Він Довший час вимагав від свого організаційного зверхника, щоб дозволити йому зорганізувати один напад і сконфіскувати більшу суму грошей для ОУН.

Вкінці провідник Василя Кука дав потрібний дозвіл із передумовою, що робота мусить бути виконана без жертв у людях з одного чи другого боку. Слід укласти такий плян, щоб не кинути підозріння на ОУН. Отже вся справа нападу мала бути переведена делікатно, а кінці пущені у воду. Василь Кук прийняв зобов'язання й зорганізував відповідну боївку, у склад якої входили Петро Цица, Качор В., Ґаба Микола, Майба й Кук Ілярій (молодший брат Василя).

У Золочівщині жили польські дідичі Ясінські, до яких належали землі Підлисся, включно з Підлиською горою, на якій стояв пам'ятник Маркіяна Шашкевича. Ясінські були великими шовіністами і їм було дуже не в смак, що на їх власних землях українці кожного року відбувають свої національні маніфестації.

В 1937 році був плян розпарцелювати землі Ясінських між польських колоністів, а пам'ятник Шашкевича усунути. Про це ОУН збирала відповідні докази, й повітовий провідник ОУН Василь Кук вирішив Ясінських заатакувати першим, щоб спаралізувати їхню акцію. Були це багаті дідичі, й В. Кук плянував сконфіскувати ті гроші, зібрані з тяжкої праці українських рук і з української землі.

Переодягнена в поліційні уніформи боївка з двома «таємними агентами в цивілю» приїхала до двора Ясінських перевести ревізію й переслухати дідичів під закидом зв'язку з якоюсь польською групою, яка в той час діяла нелегально на польських землях. Не пригадую собі провідника тієї групи й назви організації, яку переслідувала поліція.

Відповідні документи, уніформа поліції спершу не викликали жодного підозріння в Ясінських, які були тільки прикро заскочені. В часі переслухування, чи то мова, чи те, що гроші й деякі книжки були зложені, як доказовий матеріял проти Ясінських, зродили підозріння в дідичів, що вся справа неясна.

Ясінські намагалися якось получитися з комендантом поліції в Золочеві. Ілярій Кук завважив, що Ясінські починають підозрівати підступ і для більшого переконання, що дійсно поліція, проголосив тимчасове арештування Ясінських до вияснення всієї справи на комісаріяті в Золочеві. Ілярій Кук розрахувався на те, що десь по дорозі до Золочева відв'яжеться із своєю групою від Ясінських і замете за собою сліди. Тому дав доручення фірманові запрягати коні, й до панського повозу всіли «агенти».

8