Выбрать главу

Він був неймовірно здивований тим, що занюхав і побачив. Ніколи в житті песик не нюхав і не бачив моря, а рідне село, де він народився, було так далеко від моря, що там не можна було ні почути його шуму, ні відчути запаху.

Зненацька — саме тоді, коли песик вихилився з кишені, — просто над головами хлопчиків промайнула величезна біло-сіра птаха і заячала так, наче була крилатим котом. Ровер страшенно перелякався і випав на м'який пісок, але ніхто того не почув. Велика птаха полетіла собі кудись, навіть не помічаючи його тоненького гавкоту, а хлопчики рухалися пляжем далі й далі, геть забувши про Ровера.

Спершу Ровер був вельми задоволений собою.

— Я втік! Я втік! — гавкав він іграшковим гавкотом, який могли би почути хіба що інші іграшки, відтак його нікому було слухати.

Потому песик покотився і простягнувся на чистому сухому піску, все ще холодному від цілонічного лежання під зорями.

Одначе, коли хлопчики, повертаючись додому, проминули його, так і не помітивши, коли Ровер залишився сам-один на порожньому березі, йому було вже не зовсім добре. На пляжі не зосталося нікого, крім чайок. За винятком відбитків їхніх лап, на піску проступали тільки сліди ніг хлопчаків. Того ранку вони вирушили на прогулянку віддаленою ділянкою пляжу, куди навідувалися нечасто. Правду кажучи, туди взагалі рідко хто навідувався; бо, хоча пісок був чистий і жовтий, галька — біла, а море — блакитне з білою піною в маленькій бухті попід сірими скелями, люди почувалися там дивно (нормально ж — лише рано-вранці, коли сонце тільки-но сходило). Подейкували, ніби туди, інколи вже навіть пополудні, прибивалися чудернацькі істоти; відтак надвечір пляж аж кишів од водяників і русалок, не кажучи вже про менших морських ґоблінів і їхніх дрібних морських коней, які вільно лежали в піні край берега, припнуті зеленими водоростями до самих скель.

Причина цієї дивовижі доволі проста: у бухті жив найстарший із усіх піскових чаклунів — псаматистів, як називає їх своєю хлюпотливою мовою морський народ. Цей мав імення Псаматос Псаматідес, — так принаймні стверджував він сам, — і дуже переймався правильною його вимовою. Та він був мудрий старець, тож різносортний дивний народ припливав, аби зустрітися з ним; Псаматоса вважали майстерним чарівником, а до того ж дуже добрим (до потрібних істот), хоча ззовні він видавався дещо суворим. Після влаштованих ним опівнічних гулянь морський люд тижнями сміявся, згадуючи його жарти. Проте застати чарівника вдень було важко. Коли сяяло сонце, він полюбляв лежати, запорпавшись у теплий пісок так, що видно було тільки кінчик одного його довгого вуха; проте, навіть якби над піском стирчали обидва вуха, звичайні люди, такі, як ви або я, подумали би, що то надламані гіллячки.

Імовірно, старий Псаматос відав про Ровера все. І він уже точно знав того старого чарівника, котрий зачаклував песика; бо маги та чарівники були нечисленними та рідкісними, тож добре знали одні одних і придивлялися до вчинків своїх колег, хоч у приватному житті не завжди були приятелями. Хай там як, але був собі Ровер, який лежав у м'якому піску, почуваючись дуже самотньо та досить дивно, і був собі Псаматос, який, хоча Ровер його й не бачив, позирав на песика з купи піску, яку за ніч до того насипали для нього русалки.

Пісковий чаклун мовчав. Мовчав і Ровер. Минув час сніданку, сонце піднялося високо і розпалилося. Ровер дивився на море, звук якого здавався йому прохолодним, і раптом страшенно злякався. Спершу він подумав, що йому в очі потрапив пісок, але пізніше зрозумів: помилки бути не могло. Море присувалося все ближче і ближче, заковтувало дедалі більше й більше піску, хвилі все вищали, і на них з'являлося дедалі більше піни.

Почався приплив, а Ровер лежав нижче від рівня, до якого піднімалася вода, однак нічого про це не знав. Спостерігаючи за довколишніми змінами, песик чимраз більше лякався й уже подумував про те, що плюскотливі хвилі, досягнувши скель, змиють його в піняве море (то було значно неприємніше за будь-яку мильну ванну), а він тільки й може, що жалюгідно служити.

З ним дійсно могло трапитися щось подібне, проте не трапилося. Псаматос, як на мене, просто-таки мусив щось із тим удіяти, а чарівникове закляття, гадаю, дещо втратило свою силу в цій дивній бухті, що була поблизу помешкання іншого мага. Так чи так, коли море підібралося надто близько, а Ровер, мало не задихаючись од жаху, намагався відкотитися бодай трішечки вище, він зненацька збагнув, що може рухатися.

Розміри його не змінилися, проте він перестав бути іграшкою. Песик міг швидко та вправно перебирати лапками, хоча надворі був іще день. Він уже не мусив служити, міг бігати по піску там, де той був твердішим; а ще він міг гавкати, — не по-іграшковому, а насправжки, пронизливо, як гавкають маленькі казкові песики відповідно до їхніх казково-песикових розмірів. Ровер був такий радий і так голосно гавкав, що якби ви тоді опинилися там, то обов'язково почули би його чітко і трохи ніби здалека, мовби принесену вітром із гір луну гавкоту вівчарки.

І тоді раптом пісковий чаклун вистромив голову з піску. Він, певна річ, був огидний, завбільшки з величенького пса; проте Роверові — такого розміру, яким його зробили чари, — чаклун здавався гігантським і моторошним. Ровер умить припинив гавкати й сів.

— Чому ти здіймаєш такий галас, маленький песику? — запитав Псаматос Псаматідес. — Зараз час мого сну!

Насправді будь-яка пора була часом його сну, якщо не траплялося чогось такого, що могло би його зацікавити, наприклад, русалкових танців у бухті (на його запрошення). За таких оказій він вибирався з піску, сідав на камені та спостерігав за забавою. У воді русалки, може, й були дуже граційні, проте, коли намагалися танцювати на хвостах на березі, Псаматосові вони видавалися кумедними.

— Зараз час мого сну! — повторив маг знову, бо першого разу Ровер не відповів.

Але Ровер мовчав і далі й тільки примирливо махав хвостом.

— Ти знаєш, хто я такий? — запитав чаклун. — Я Псаматос Псаматідес, ватажок усіх псаматистів!

Він дуже голосно повторив це декілька разів, карбуючи кожен звук, і з кожним «П» здмухував хмарку піску зі свого носа.

Ровера тим піском майже засипало, песик сидів перед Псаматосом і виглядав таким наляканим і нещасним, що пісковий чаклун пройнявся до нього жалем. І зненацька маг перестав виглядати лютим, зайшовшись сміхом:

— Ох ти ж смішний маленький песику, Маленький Песику! Я взагалі не пригадую, чи коли-небудь бачив іншого маленького песика, який був би таким маленьким песиком. Маленький Песику!

І він знову засміявся, а потому раптом набув урочистого вигляду.

— Ти часом не посварився нещодавно з чарівником? — запитав Псаматос майже пошепки; він заплющив одне око, а другим дивився на Ровера так дружньо і так проникливо, що Ровер розповів йому все.

Такої необхідності, ймовірно, й не було, адже Псаматос, як я вже казав, либонь знав усе заздалегідь; однак Роверові покращало від того, що він поспілкувався з кимось, хто розумів його, і мав більше глузду, ніж звичайні іграшки.

— Авжеж, то був чарівник, — мовив чаклун після того, як Ровер розповів свою історію. — Старий Артаксеркс, якщо зважити на опис. Він родом із Персії. Та одного разу заблукав, — адже таке трапляється навіть із найкращими чарівниками, а щоб уникнути цього, потрібно, як-от я, ніколи не покидати дому, — і перший зустрічний замість того, щоби вказати йому дорогу додому, скерував старого на шлях до Першор. Відтоді він і живе в тих краях, залишаючи їх тільки під час відпустки. Кажуть, Артаксеркс — моторний збирач слив як на стариганя й у вдалий день може зібрати дві тисячі плодів; а ще він страшенний любитель сидру. Але ж це ні в тин ні у ворота, — Псаматос мав на увазі те, що він відхилився від теми. — Повернімося до справи. Що я можу зробити для тебе?

— Не знаю, — сказав Ровер.

— Хочеш потрапити додому? Боюся, я не спроможний збільшити тебе до належних розмірів, принаймні не спитавши на те Артаксерксового дозволу, бо зараз я не хочу сваритися з ним. Але вирядити тебе додому, гадаю, таки зможу. Зрештою, Артаксеркс — щойно цього захоче — завжди зможе відіслати тебе назад. Утім, наступного разу йому, ймовірно, заманеться закинути тебе у значно гіршу, ніж іграшкова крамниця, місцину; якщо він дійсно розсердиться.

6