Выбрать главу

Хризофілакс затримався в Гемі надовго, що було на руку Джайлзові: чоловік, котрий має прирученого дракона, легко здобуває повагу. Черва, з дозволу парафіяльного священика, оселили в десятинній стодолі, й там його вартувало дванадцятеро достойних юнаків. Так у Джайлза з'явився перший титул: Dominus de Domito Serpente, що по-простацькому означало Володар Темляка для Дракона чи, скорочено, «Тем». За це його шанували всюди, та сам він усе ще сплачував умовну данину Королю: шість бичачих хвостів і пінту гіркого хмільного пива. Ці дари до королівського двору привозили в день святого Матіяса: саме того дня відбулася вікопомна зустріч на мості. Проте минуло не надто багато часу, і Джайлз змінив титул «володар» на «граф», і пояс Графа Тема був таки справді довгим.

Через кілька років він став Принцом Юліусом Еґідіусом і вже не сплачував данини. Бо казково багатий Джайлз спорудив собі препишну залу й зібрав чималий загін вояків. Вони були тямущі та веселі, адже їхньої платні вистачало на все, що тільки можна було купити за гроші. Кожен із дванадцяти достойних юнаків став капітаном. Гарм отримав золотого нашийника і, доки жив, гасав собі, де сам хотів, — гордий і щасливий пес, нестерпний для своїх побратимів; він-бо очікував, що інші собаки поважатимуть його відповідно до того жаху та захоплення, які викликав його господар. Сіра кобила доживала свої дні в мирі й ніяк не видавала своїх думок.

Урешті-решт, Джайлз став і королем. Саме так: Королем Маленького Королівства. Його коронували в Гемі під іменем Еґідіуса Драконаріуса, та найчастіше згадували як Старого Джайлза Хробакаря. Адже при його дворі послуговувалися простацькою мовою, і жодна з його промов не прозвучала книжною латиною. Джайлзова дружина зробилася королевою великого розміру та маєстату й міцно тримала в кулаці всі придворні справи. Годі було обійти Королеву Аґату, — принаймні йти довелося би довгенько.

Отак Джайлз став за якийсь час старим і поважним, відпустив білу бороду до колін і правив чималим двором (там винагороджували за заслуги), заснувавши цілком новий лицарський орден. Його лицарі називалися Червостражі, а їхньою емблемою був дракон; дванадцятеро юнаків стали старійшинами.

Слід визнати, що Джайлз вельми завдячував своє вивищення фортуні, хоча йому й вистачило глузду скористатися нею. І успіх, і розум залишилися з ним до кінця його днів, на превелику втіху для його друзів і сусідів. Він дуже щедро винагородив парафіяльного священика, і навіть коваль та мірошник отримали своє. Джайлз міг собі дозволити бути щедрим. Але, ставши Королем, запровадив суворий закон проти неприємних пророкувань і зробив млинарство королівською монополією. Коваль змінив ремесло, ставши власником похоронного бюро, а мірошник перетворився на найвірнішого слугу корони. Священик став єпископом, і його єпархія розташувалась у розбудованій із такої нагоди церкві Гема.

Ті, хто й досі живе на теренах Маленького Королівства, знайдуть у цій історії справжнє пояснення назв, що їх декотрі міста й села мають у наш час. Адже знавці в цій царині твердять, що Гем, ставши головним містом нового королівства, через цілком зрозумілу плутанину між Володарем Гема та Володарем Тема ввійшов в історію під останньою назвою, яку і зберігає донині; бо Тгем із літерою г — це чистої води примха. А вшановуючи пам'ять про дракона, завдяки якому постали їхні слава та щастя, драконарії збудували собі величну оселю далеко на північному заході від Тема, на тому місці, де вперше зустрілися Джайлз і Хризофілакс. Місце те було славне в цілому королівстві як Aula Draconaria чи, по-простому, Вормінґгол: на честь імені короля та його штандарту.

Обриси землі відтоді змінилися, королівства поставали і зникали; щезли ліси, змінили плин ріки, й тільки пагорби залишилися на старих місцях, але і їх точать дощ та вітер. Однак назва та не забулася, хоча люди тепер вимовляють її як «Ванл» (принаймні так мені переказали); бо підупала гордість сіл. Але у дні, про які повідає цей переказ, то був Вормінґгол із Королівським Престолом, і там був штандарт у вигляді дракона, і майорів він понад деревами; і, доки Хвостогриз не зійшов у землю, всім там велося добре та весело.

Envon

Хризофілакс часто благав подарувати йому свободу; а прогодувати його було справою недешевою, бо дракони, як і дерева, росли доти, доки в них теплилося життя. Тому-бо через декілька років, коли Джайлз уже убезпечив свою владу від зазіхань, він дозволив бідолашному червові повернутися додому. Вони попрощалися, пишномовно висловивши взаємну глибоку пошану й уклавши двосторонній пакт про ненапад. На дні свого лихого серця дракон почував таку велику прихильність до Джайлза, на яку тільки могло бути здатне його плем'я. Зрештою, був іще Хвостогриз, а отже, Хризофілаксові могли завиграшки відібрати життя, а разом із ним і багатство. Хай там як, а у дракона в печері таки залишилася підвода скарбу (як і підозрював Джайлз).

Хризофілакс полетів назад у гори, повільно та важко, бо крила його від тривалого невправляння стали неповороткі, а розміри та панцир значно збільшилися. Прибувши додому, він негайно звів порахунки з молодим драконом, якому вистачило сміливості оселитись у печері за Хризофілаксової відсутності. Мовлять, що шум їхньої битви чули в усій Венедотії. Зжерши — і то з великим задоволенням — переможеного суперника, дракон поліпшив самопочуття, і його перестали діймати шрами приниження, — він поринув у довгий сон. Але згодом, раптово прокинувшись, черв подався на пошуки того найвищого та найдурнішого велетня, котрий однієї дуже давньої літньої ночі й заварив усю цю кашу. Дракон трохи провчив його, й бідолаха був геть причмелений.

— Мушкетон, кажеш? — мовив він, чухаючи голову. — А я думав, що то ґедзі!

Finis

або по-простому

КІНЕЦЬ

ПРИГОДИ ТОМА БОМБАДИЛА

ПЕРЕДМОВА

«Червона Книга» містить чимало віршів. Декілька з них включено до тексту «Падіння Володаря Перстенів» чи до супровідних історій та хронік; набагато більше знайдено на вкладних аркушах, а деякі недбало занотовано на берегах сторінок чи в порожніх місцях. Більшість цих останніх є нісенітницею — нині вони часто незрозумілі, навіть якщо й написані розбірливо, — або напівзабутими уривками. З цих маргіналій узято №№ 4, 11, 13; а втім, найкращим зразком їхньої загальної тональності є радше карлючки на сторінці, де записано «Коли зима нашле холоди…» авторства Більбо:

На шпиці півня вертить так, Що хвіст схилився вниз; Дрозд від морозу так закляк, Що й равлика б не вгриз. «Лихий мій жереб», — дрозд завів, «Все марно», — півень відповів, — Їх пісня повна сліз.

Пропонована добірка складається з доволі давніх поезій, головно пов'язаних із легендами й жартами Ширу кінця Третьої Епохи, — поезій, що їх склали, очевидно, гобіти, переважно Більбо та його друзі або їхні безпосередні нащадки. Авторство, втім, рідко коли зазначено. Вірші, не додані до прозових текстів, записано різними почерками, і, ймовірно, первісно вони побутували в усній традиції.

Подейкують, що № 5 у «Червоній Книзі» склав Більбо, а № 7 — Сем Ґемджі. № 8 підписаний СҐ, і цьому підпису можна вірити. № 12 також підписаний СҐ, хоча щонайбільше Сем міг лише підправити давнішу поезію з комічного бестіарію, який гобіти, вочевидь, полюбляли. У «Володарі перстенів» Сем твердив, що № 10 був традиційним для Ширу.

№ 3 є зразком іншого жанру, який, здається, розважав гобітів: поезія або оповідка, яка повертається до свого початку і яку можна декламувати так, аж доки слухачі збунтуються. Декілька зразків знайдено в «Червоній Книзі», але чи не всі вони — простацькі й грубуваті. № 3 — набагато довший за інші й найкраще опрацьований. Очевидно, цю річ склав Більбо. На це вказує її явна спорідненість із поемою, що її продекламував Більбо як свій власний твір у домі Елронда. За походженням «нісенітна поезія», в рівендільеькій версії вона постала переробленою та пристосованою — дещо недолуго — до високоельфійських і нуменорсь- ких легенд про Еаренділа. Можливо, тому що Більбо винайшов її метричний малюнок і пишався цим. Цей розмір не повторюється в жодній іншій поезії «Червоної Книги». Давніший варіант, поданий тут, можна віднести до перших днів після повернення Більбо з мандрів. Хоча вплив ельфійських традицій помітний, але потрактовано їх несерйозно, а вжиті там назви (Деррілін, Телламі, Белмарі тощо) просто вигадані в ельфійському стилі й насправді зовсім не ельфійські.

31