Выбрать главу

Хризофілакс погодився, та перед тим удав, що вагається. Він навіть пролив гарячі сльози, оплакуючи своє банкрутство, аж на дорозі утворилися гарячі калюжі; та вони нікого не зворушили. Дракон заприсягся багатьма клятвами, урочистими та вражаючими, що повернеться з усім своїм багатством у день святих Іларіона та Фелікса. На шлях туди і назад у нього було вісім днів — надто мало для такої подорожі, про що міг би здогадатися навіть той, хто має дуже обмежені знання з географії. Проте люди його відпустили, провівши аж до мосту.

— До наступної зустрічі! — сказав він, переходячи через річку. — Гадаю, ми з нетерпінням чекатимемо ії.

— Ай справді. — відказали вони.

І були вони, звісно, геть нерозумні. Бо, хоча клятви, що їх він дав, повинні були обтяжити драконове сумління скорботою і страхом нещастя, в нього — на жаль! — сумління просто не було. І якщо така прикра вада у представника імператорської династії була понад розуміння простого народу, то парафіяльний священик, який був ученим-книжником, принаймні мав би її передбачити. Може, він і передбачив. Адже був граматиком і, без сумніву, прозирав у майбутнє далі, ніж інші.

Коваль, повертаючись до кузні, похитував головою.

— Зловісні ймення, — казав він. — Іларіон і Фелікс! Мені не подобається їхнє звучання.

Король, звісно, небавом довідався про ці новини. Звістки поширювалися королівством, наче пожежа, й, переповідувані, нічого не втрачали. Король був глибоко зворушений із багатьох причин (не останньою серед них були фінансові міркування); тож він вирішив власною персоною негайно вирушати до Гема, де, здавалося, відбуваються чудернацькі речі.

Король прибув туди через чотири дні після відходу дракона, переїхавши через міст на своєму білому коні в супроводі багатьох лицарів, звуків сурм і з величезним обозом. Усі люди повдягали щонайкращий одяг і вишикувались уздовж вулиці, щоби привітати його. Кавалькада зупинилася на відкритій місцині перед церковною брамою. Фермер Джайлз, коли його відрекомендували Королю, став перед ним навколішки; проте Король наказав йому підвестись і навіть поплескав його по спині. Лицарі вдали, ніби не помітили такої фамільярності.

Король наказав цілому селу зібратися на розлогому пасовищі Фермера Джайлза біля ріки; і коли всі зібралися (разом із Ґармом, який почувався причетним до оказії), власкавлений Августус Боніфаціус «rex et basileus» радо звернувся до присутніх.

Він обережно пояснив, що все багатство негідника Хризофілакса належить Королю як володареві цієї землі. Мимохідь нагадав про своє право сюзерена гірської країни (це було сумнівно), та «ми аж ніяк не сумніваємось у тому, — сказав Король, — що всі скарби цього черва викрадено в наших предків. Одначе ми, як усім відомо, є і справедливими, і щедрими, тож ми належно винагородимо нашого доброго ленника Еґідіуса, й жоден із наших вірних підлеглих у цьому місці: від парафіяльного священика до найменшої дитини — не залишиться без певного знаку нашої поваги, — ми-бо дуже задоволені Гемом. Тут принаймні сильний і непідкупний народ досі плекає стародавню мужність нашого роду». Лицарі ж обговорювали між собою новий фасон капелюхів.

Люди кланялися, робили реверанси та смиренно дякували Королю. Проте тепер вони жалкували, що їм забракло розуму пристати на драконову пропозицію про десять фунтів кожному, а натомість зберегти все в таємниці. Так чи інак усі знали напевно: височінь королівської пошани не підніметься до такої суми. Ґарм зазначив про себе, що про собак не згадали. Єдиною по-справжньому задоволеною особою серед усіх був Фермер Джайлз. Він був певен, що одержить нагороду. І страшенно радів, що вибрався цілим із небезпечної історії, та ще і його місцева слава при тому сягнула небачених меж.

Король не поїхав. Він розбив намети на полі Фермера Джайлза й, очікуючи дня чотирнадцятого січня, розважався, як умів, у вбогому селі далеко від столиці. Королівський почет за три наступні дні поїв чи не всі тамтешні запаси хліба, масла, яєць, курятини, телятини та баранини й до краплі вицмулив старий ель. Потому придворні почали нарікати на скупі харчі. Та Король справно за все платив (картками, що їх пізніше мала прийняти Скарбниця, яка — сподівався він — незабаром щедро поповниться); тож мешканці Гема були цілком задоволені, адже не відали, в якому насправді стані перебуває Скарбниця.

Настало чотирнадцяте січня, свято Іларіона та Фелікса, всі попрокидались удосвіта й зібралися на домовленому місці. Лицарі зодягли обладунки. Фермер надягнув камзол зі саморобною кольчугою. І лицарі відверто насміхалися з нього, доки не перехопили несхвальний погляд Короля. Фермер узяв також і Хвостогриза, який увійшов у піхви наче в масло й залишився там. Священик пильно дивився на меча і кивав сам до себе. Коваль сміявся.

Надійшов полудень. Люди надто хвилювалися, щоби багато їсти. Пообіддя минало повільно, а Хвостогриз досі не намагався вистрибнути з піхов. Ніхто зі спостерігачів на пагорбі, жоден хлопчисько з тих, котрі видерлися на верхівки високих дерев, не помічав ані в повітрі, ні на землі нічого такого, що могло би свідчити про повернення дракона.

Коваль походжав довкола, насвистуючи; проте, лише коли запав вечір і на небі з'явилися зорі, решта мешканців села почала підозрювати, що дракон і близько не думав повертатися сюди. Та все ж вони пригадали безліч його врочистих і приголомшливих клятв і живили ними свою надію. Та коли вибило північ і домовлений день добіг кінця, всі пережили глибоке розчарування. Коваль тріумфував.

— А що я казав? — мовив він.

Проте люди ще не були остаточно переконані.

— Його ж було серйозно поранено, — казали одні.

— Ми дали йому замало часу, — твердили інші. — Дорога до гір дуже далека, а йому треба було залагодити багато справ. Можливо, довелося навіть звертатися по допомогу.

Та минув іще один день, а потому ще. Тоді всі поволі облишили сподівання. Король нетямився від люті. Провіант і напої закінчились, і лицарі голосно скаржилися. Вони хотіли повернутися до придворних розваг. Король, однак, хотів грошей.

Він попрощався зі своїми вірними підданими, причому коротко та різко: а ще — скасував половину виплат за картками зі Скарбниці. З Фермером Джайлзом він обійшовся геть холодно, відбувшись на прощання лише кивком.

— Ми пришлемо вам звістку згодом, — сказав Король і поїхав геть разом зі своїми лицарями та сурмами.

Ті, хто мав багато надій і мало розуму, гадали, що з двору незабаром прибуде послання з наказом для Пана Еґідіуса постати перед Королем щонайменше для посвяти в лицарі. І через тиждень послання справді отримали, та мало воно зовсім інший зміст. Листа було написано та підписано у трьох примірниках: один — для Джайлза, другий — для парафіяльного священика, а третій — для решти гемців, і його належало причепити на дверях церкви. Користь, одначе, була тільки з примірника, адресованого священикові, бо придворне письмо було своєрідне і таке саме незрозуміле для мешканців Гема, як і книжна латина. Та священик переклав його простою мовою і прочитав із кафедри.

Лист був короткий, але змістовний (як на королівську епістолу); Король поспішав.

Люди казали, що то велика честь і що Джайлз тепер за крок до посвяти в лицарі. Мірошника брала заздрість.

— Друг Егідіус набирає ваги в цьому світі, — мовив він. — Сподіваюся, він не цуратиметься нас, коли повернеться.

— Можливо, він не повернеться ніколи, — сказав коваль.

— Та годі тобі, стара кінська мордо! — вигукнув фермер, не на жарт роздратувавшись. — До дідька ту честь! Якщо я вернуся, то мене втішить навіть товариство мірошника. Тому я все-таки трохи сумуватиму за вами обома.

З тими словами він їх і покинув.

Короля, на відміну від своїх сільських сусідів, годувати обіцянками не випадає; тож ягнята чи не ягнята, зоране поле чи ні, молоко чи вода, а Джайлзові довелось осідлати сіру кобилу і виїхати. Парафіяльний священик провів його.

— Сподіваюся, ти прихопив із собою шмат міцної мотузки? — спитав він.

— Навіщо? — здивувався Джайлз. — Аби повіситися?

— Ні! Будь мужнім. Пане Еґідіусе! — мовив священик. — Мені здається, тебе супроводжує фортуна, на яку можна покластися. Проте прихопи ще й довгу мотузку, бо вона, якщо мене не зраджує завбачливість, повинна тобі знадобитись. А тепер прощавай і повертайся живий-здоровий!

27