Выбрать главу

Олег Криштопа, Андрій Охрімович

Україна. Загартована болем

 Тисяча років самотності

Вступ

«Що неймовірніша брехня, то легше в неї повірять», – Путін задоволено зацитував перед отетерілими лідерами єврейських громад Росії Геббельса і, очевидно щоб іще більше їх вразити, додав, що міністр пропаганди Третього рейху був талановитою людиною. Що ж, Третій Рим, яким століттями прагне стати Кремль, у мистецтві пропаганди, мабуть, таки переплюнув Третій рейх.

Вражають навіть не щоденна неправда, не мегатонни брехні, що видаються з усіх російських засобів масової дезінформації; вражає те, наскільки ця звичка переінакшувати дійсність увійшла в їхню кров. Ще б пак, це робилося там століттями! Бідні, бідні російські історики. Ті з них, які справді історики. У Росії історія чомусь завжди потерпає найперше. Щоб оволодіти майбутнім, люди змінюють минуле. Сто разів повторена брехня не перетворюється на правду, однак багатьма сприймається як правда. Брехні в історії Росії забагато. Починаючи зі вкраденої в Русі назви; з того, що Москва буцімто заснована у 1147 році Долгоруким (насправді перша згадка про Москву – лише в 1272-му, під час подушного перепису Золотої Орди), продовжуючи «возз’єднанням» «братніх» народів і закінчуючи суцільним міфом Другої світової: вигаданими героями-панфіловцями, злочинцем Бандерою тощо, тощо, тощо. Тонни брехні. На кожному кроці. Усе, що ви чули про історію за СРСР і з боку Росії, не має нічого спільного з дійсністю. Це всього лише елементи маніпуляції свідомістю для панування імперії. Інформаційна війна, яка ведеться століттями.

Андрій Охрімович часто говорив про можливу українсько-російську війну, і не лише інформаційну, коли для цього, здавалося, не було жодної передумови. Йому ніхто не вірив. Але Андрієве «тримайте порох сухим» в ефірі «5 каналу» виявилося пророчим.

Уперше ми працювали разом іще в часи першого, «помаранчевого», карнавального Майдану – Охрімович запросив мене робити радіоесе для своєї програми на «Свободі». Потім він пішов на «УТ-1» вести «Далі буде», потім до влади прийшов Янукович, і нове російськомовне керівництво «Першого каналу» радісно сповістило всіх, що «Далі нє будєт». Але далі було. Якось ми за півгодини написали в кафе на Подолі концепт історичної програми і, щоб довго не думати, дали проекту кодову назву «Машина часу». Охрімович обійшов майже всі канали, але лише на «5-му» отримав двадцять хвилин ефіру, камеру і невелику команду. В яку запросив і мене.

Чотири роки розвінчування міфів – перед вами.

Тримайте порох сухим. І пам’ятайте – незнання історії не звільняє від відповідальності.

Шлях до Незалежності (Три історії)

= 1 =

Рік 1652-й, квітень. П’ятий рік українсько-польської війни. Загін Тимоша Хмельницького вирушає на Південь – син гетьмана Богдана планує укласти династичний шлюб: оженитися з донькою господаря Молдови, Розандою Лупул. Наслідком має стати союз Гетьманщини з молдаванами в боротьбі проти Речі Посполитої. Польський уряд, дізнавшись про ці плани, вирішив їм зашкодити. Навперейми козакам вирушило п’ятдесятитисячне військо під орудою Марцина Калиновського. Для засідки було обрано місце біля гори Батіг на березі Південного Бугу, неподалік Ладижина. Козацька розвідка, утім, спрацювала краще за польську. Військо гетьмана Хмельницького несподівано прийшло Тимошеві на допомогу. Удар татарських союзників поляки відбили, проте в цей самий час непомічені козаки прорвалися в шляхетський табір. У результаті запеклої битви польське військо практично повністю втратило кавалерію, вціліла решта ганебно втекла.

Середина XVII століття – час великої кризи в Європі. Революції спалахують у Франції та Англії. В останній король позбувся голови. У Східній Європі після повстання Хмельницького починається розпад Речі Посполитої, у якій століттями уживалися православні і католики: українці, литовці та поляки.

На території України від початку війни з Річчю Посполитою формується держава – з власним військом, органами управління та економікою. Проте постає проблема її легалізації в очах світу.

Український історик Віктор Брехуненко зазначає: «Справа в тім, що українська держава, яка виникла під загравами української національно-визвольної війни XVII століття, потребувала узаконення у християнському світі. Точно так, як і тепер, будь-яка держава має бути узаконеною. І єдиний спосіб узаконити тоді цю державу, в умовах України, коли правитель був не з князівської династії, коли елітою стало козацтво, а не традиційна українська еліта, шляхта, полягав у тому, щоби будь-яка християнська держава взяла на тимчасово під свою протекцію Україну».

Богдан Хмельницький був не лише чудовим військовим тактиком, а й блискучим дипломатичним стратегом. Одруження Тимоша Хмельницького з Розандою Лупул створювало передумови для започаткування династії Хмельницьких. Проте у 1653-му, під час заворушень у Сучаві, Тиміш гине. Свою протекцію Україні для боротьби з Польщею пропонують османський султан і цар Московії. Із двох зол Хмельницький обирає, як йому здається, менше: союз із начебто так само православною Москвою.

У січні 1654-го в Переяславі відбувається міфологізована в Росії та СРСР козацька рада. Подробиці вигаданого «воссоєдінєнія» так званих братських народів творці цього міфу вимушено випускають.

На так званій Переяславській раді присутньо лише двісті вісімдесят чотири особи. Відмовилися присягати Москві Брацлавський, Полтавський, Уманський і Кропив’янський козацькі полки, полковник Іван Богун, частина міщан Києва, Переяслава, Чорнобиля. Митрополит Сильвестр Косів та архімандрит Києво-Печерського монастиря Йосип Тризна також навідріз відмовилися мати справу з московитами, як із нащадками Орди та паліями українських книг.

Від імені Кремля на переговори прибув боярин Бутурлін. Коли козаки очікували, що він за тогочасним звичаєм від імені царя також присягне їм, той відмовився. Виник скандал, залагодити який удалося лише фразою Бутурліна, мовляв, царське слово перемінним не буває.

За словами Віктора Брехуненка, «для тогочасних міжнародних відносин не були притаманні якісь довічні союзи, хоч вони так і називалися “вічними мирами”, якесь стратегічне партнерство, властиве теперішній фразеології. Тоді всі договори створювались накоротко і починали порушуватись із того часу, як ще чорнила на них не висохли. Кожен намагався досягти своєї мети. Богдан Хмельницький її досяг».

Поки на так званих «Березневих статтях» висихали чорнила, почався спільний похід українсько-московського війська проти Польщі, і був він успішним: узято Смоленськ і Вільно. Проте вже під час розподілу територіальних успіхів виникли непорозуміння. А далі Москва в обхід козаків підписала з Польщею мирну угоду. Хмельницький вважав це зрадою, яка скасувала дію всіх договорів, і звернув свій погляд у бік Швеції, проти якої саме нагострили ножі Варшава й Москва.

У листі за 1656 рік до Олексія Першого Богдан Хмельницький пише: «Шведи хоча б чесні люди, коли вони обіцяють дружбу і союз, вони виконають свої слова. Тим не менш цар у встановленні перемир’я з поляками і бажаючи повернути нас у свої руки повів себе найбільш безжально з нами».

У жовтні 1656-го, ігноруючи протести Москви, Хмельницький із метою поділу Речі Посполитої вступає в коаліцію зі Швецією, Семигородом, Бранденбургом, а почасти з Молдавією і Валахією. Гетьмана в тій коаліції найбільше цікавило те, що вона давала йому можливість зайняти західноукраїнські землі та з’єднати їх із Правобережною Україною. У січні 1657-го п’ятдесятитисячне українсько-семигородське військо (тридцять тисяч угорців і двадцять тисяч українців) на чолі з князем Юрієм Другим Ракоці й полковником Ждановичем напало на Польщу й зайняло Галичину та значну частину Польщі з Краковом і Варшавою. Московські агенти серед козацького війська, утім, завдали удару в спину, зчинивши бунт. Ракоці не знайшов порозуміння з місцевим людом і втік, козаки відступили. Хворий Хмельницький, отримавши звістки про поразку, раптово помер.

Наприкінці свого життя Хмельницький відкрито виступав проти Московії, проте в російській, а пізніше радянській історіографії цей факт просто проминали, витворюючи на базі короткочасної та не виконаної Кремлем угоди міф про возз’єднання народів. Козацька держава як автономія існувала ще понад сто років, проте після взаємних поборювань часів Руїни, поразки Мазепи та репресій Петра і Катерини поволі розчинилася в новітній імперії, яка вкрала в України навіть назву.

1